26 июня 2017 Район 67  0 

Коли пам’ять надихає


З чого починається будь-яка справа? Можна по-різному відповідати на це питання. Але добра справа починається з пам’яті про тих, хто віддав свої життя за наше звільнення від нацизму в роки вже такої далекої Другої світової війни 1939-1945 років. Але заради чого були ті жертви? Заради майбутнього, заради нашого із вами майбутнього. І ми маємо докласти максимум зусиль, щоб у майбутнє наші діти та онуки дивились із надією і впевненістю, а коли озирались у минувшину, то з повагою говорили про тих, хто був небайдужим до рідної землі. Саме так при спілкуванні з людьми своєї громади висловлює ставлення до своїх обов’язків Давидівський сільський голова Манаєв Сергій Костянтинович.

Коли ми нещодавно у справах з охорони культурної спадщини побували у селах Давидівка та Вовчанське, то були вражені змінами на краще щодо стану пам’яток історії. Це святі місця для кожного з нас. Адже це наша із вами пам’ять. А пам’ять, звісно, надихає. Надихає на добрі справи.

Ми впевнено крокували такою звичною алеєю, просякнутою запахами хвої, до меморіалу в селі Вовчанське. Сергій Костянтинович розповідав про село, про людей, які в ньому живуть, про їх ставлення до історії. Нас наздогнала тендітна вчителька — Покрасенко Ірина Валеріївна. Вона — місцева активістка, небайдужа до життя свого села людина. Окрім того, ще й депутат районної ради. Хоча алея не дуже довга, проте ми почули стисло практично весь звіт сільського голови про свою роботу у селі стосовно збереження історичної пам’яті. І раптом попереду, наче на хмарах, у далині алеї піднімається пам’ятник землякам, які загинули на фронтах Другої світової війни. Ми зупинились. Потім, по мірі нашого наближення, темно-сіра споруда із сяючими у сонячних променях бронзою фігурами велично відкривалась з пологу туй і ставала все величнішою. От ми вже й на майданчику меморіалу. 360 квадратних метрів ретельно, із знанням справи викладено тротуарною плиткою. Її світло-сірий колір підкреслив пам’ятник землякам. Саме завдяки цьому у нас склалося враження, що пам’ятник наче зависає на хмарах.

Сергій Костянтинович звернув увагу на продуманість укладання плитки на майданчику. Навіть враховано такий момент, як зручність для дитячих колясок.  Поряд — дитячий садок. Саме з його боку зроблено з’їзд. «Тепер наші матусі полюбляють через майданчик швиденько провезти свою дитину до садка. І водночас віддати шану землякам-визволителям села», — говорить сільський голова.

Справа і зліва від майданчика — братські могили воїнів, які віддали свої життя за звільнення села від фашистської окупації у жовтні 1943 року. На них нові меморіальні дошки із прізвищами загиблих бійців. Раніше їх було 63. Та коли Сергій Костянтинович звернувся до нашого Якимівського районного історико-краєзнавчого музею по допомогу щодо розширення списку похованих тут воїнів-визволителів, Вадим Вікторович Гнєдашев охоче відгукнувся. Він вже тривалий час опрацьовує такі списки по селах району. Завдяки спискам, які збереглися у Давидівській сільраді та музейним спискам, нині на меморіальних дошках викарбувано 81 прізвище.

Ірина Валеріївна продовжує розповідь сільського голови, але вже в іншому руслі. Адже поряд молодий парк, де всі майже 130 саджанців, не дивлячись на посуху, зеленіють. «А ми майже щодня їх поливаємо», — говорить сільська активістка. А поряд із кожним деревцем встромлено невеликі дерев’яні кілочки із різнокольоровими стрічками. Ірина Валеріївна передбачила наше питання і відповіла наперед: «Це щоб саджанці не загубились серед трави. Вони ж, бачте, такі маленькі і тендітні. Та й місцевим бешкетникам нагадування про спільну роботу наших односельців. Щоб не зламали ненароком».

Далі ми відправляємося до Давидівки. Така ж картина. Темно-сірий граніт пам’ятників і світла хмарно-сіра тротуарна плитка. Тільки тут майданчик складається із доріжок, які підкреслені зеленню квітів. І знову розповідь Сергія Костянтиновича про свій задум щодо проведення ремонтних робіт на пам’ятнику. Тут покладено 140 квадратних метрів плитки. А порядок біля пам’ятника забезпечує місцева школа. І не важливо, що діти на канікулах, а  вчителі у відпустках. До речі, за словами голови, така сама ситуація й у Вовчанському. Головний помічник у цій справі — школа. «Це ж виховання, перш за все, дітей. І повага до тих, хто не повернувся з фронтів Другої світової війни. Це наша історія. А її треба знати», — з нотками повчання говорить Сергій Костянтинович. І з цим важко не погодитись.

Якось замислено, але з легким вогником у очах Сергій Костянтинович сказав прості та по-філософськи мудрі слова: «Знаєте, коли я бачу, як по цих майданчиках ідуть мешканці обох сіл, несучи квіти до пам’ятників, ловлю себе на думці, що оця от пам’ять поколінь надихає на нові ідеї і нові добрі вчинки. Не помилюсь, коли скажу, що і мій попередник починав із турботи про святі для кожного з нас місця. І той, хто прийде після нас, продовжить цю роботу. Коли кожен покладе хоча б один камінь у споруду віковічної пам’яті нашої — зробить велику справу. Діти ж наші матимуть власну історію».

Потім із гордістю сільський голова показав нам і Давидівський новий, цієї весни закладений, парк із понад 300 саджанцями. І з ще більшою гордістю — результати розпочатого у 2016 році ремонту сільського будинку культури. Відновлений фасад із пофарбованими колонами, бокова стіна буквально сяяли у променях літнього сонця. Привабливо й урочисто виглядає фойє, а концертний зал, хоча й частково відремонтований, проте світлий, охайний, і наче застиг в очікуванні останнього штриха, який має зробити і громада, і сільський голова.

А потім банальні питання до Сергія Костянтиновича, як вдалося таке зробити. З відповіддю сільський голова не затримався: «Зрозуміло, що, перш за все, підтримка, у тому числі і фінансова, від голови Якимівської районної державної адміністрації Правосуда Олександра Євгеновича та голови Якимівської районної ради Шила Юрія Володимировича. Щира вдячність за ініціативність і підтримку моєму депутатському корпусу та членам виконкому. Це вони виступили організаторами громади на висадку такої кількості саджанців у Давидівці та Вовчанському. Не можу навіть оцінити величезну допомогу директора господарства «Агро-Давидівка» Тиховода Анатолія Миколайовича та директора з виробництва цього ж господарства Чекіра Олександра Юрійовича. Не можу не сказати й того, що довкола кладовищ у трьох селах встановлений паркан завдяки підтримці, в буквальному сенсі цього слова, всіх членів громади. І кожному з них я вдячний за це. Від громади села Вовчанське і від себе особисто окремі слова вдячності хочу висловити пенсіонеру Дідику Володимиру Тимофійовичу, який самотужки, за власною ініціативою слідкує за кладовищем села. Тож недарма в селі його звуть «директором кладовища». Отак от з огляду на нашу минувшину, на наших людей, вірю, що врешті-решт справді пам’ять надихає».

Віктор Гнєдашев, директор Якимівського районного історико-краєзнавчого музею

Фото Вадим Гнєдашев    


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.