Репортаж з місць відсутніх подій
У минулі вихідні у районі тишком-нишком пройшла вельми визначна подія. 76 років назад війська IV Українського фронту під командуванням маршала Ф.І.Толбухіна у кровопролитних боях звільнили населені пункти Якимівського району на півдні України.
Біля підніжжя військово-оборонного укріплення «Вотан», яке нацистські війська збудували у 1943 році як захисний бойовий вал на висотах півдня України, у визвольних боях полягли тисячі радянських воїнів і мирних жителів. У жовтні 1943 року у неймовірно запеклих, кровопролитних боях радянським військам вдалося прорвати оборону ворога. Вздовж усієї лінії військового рубежу після вигнання ворога, як гриби після дощу, виросли обеліски загиблим, виросли кургани братських могил безіменних визволителів, а скільки вбитих військовослужбовців залишилося лежати непохованими або просто присипаними землицею, яку вони звільнили від ворога ціною власного життя. Довго Україна оговтувалася від окупанта. Ще цілий рік, до 28 жовтня 1944 року, українську землю паплюжили гітлерівські війська. А на півдні країни уже починалася відбудова мирного життя і догляд за військовими похованнями.
У різному стані збереження і доглянутості обеліски та пам’ятники простояли до нашого часу. На початку 2000-них найбільші місця братських поховань по лінії Вотан — у Чапаївці Токмацького району і Мордвинівці Мелітопольського району — місцеві жителі разом із народними депутатами VII скликання Верховної Ради А.Пшонкою і Є.Балицьким капітально відремонтували і осучаснили меморіальні комплекси, де покояться тисячі безіменних героїв визвольної війни під час ІІ Світової. Коли команди згаданих депутатів для жителів усіх районів Запорізької області, по території яких свого часу проходив оборонний рубіж ворога, організовували театралізовані реконструкції історичних подій (читай: навчально-показові демонстрації для підростаючого покоління, а не закордонні ігри у танчики), проводили спільні панахиди і перепоховання зібраних сьогодні рештків солдат і офіцерів війни, яка минула для нас 76 років назад, пропагандисти різних сучасних політичних течій говорили: та то все передвиборний піар! Технології….
І от пройшло всього п’ять років, і все…. затихло. У радянську епоху кожної п’ятирічки наші попередники звітували про різноманітні досягнення у суспільстві, а нам, вірніше, досить таки значній частині наших сучасників, вистачило однієї п’ятирічки, щоб витравити із нас, дорослих, пам’ять про героїчний подвиг радянського СОЛДАТА. Що ж тоді будуть знати наші онуки, якщо ми їх не поведемо до Братських могил хоча б у населених пунктах, де ми живемо, і не розкажемо їм, ХТО ТАМ ПОКОЇТЬСЯ і чому люди із незвичними для нашого вуха прізвищами так масово мерли у жовтні 1943 року на південному сході України.
Ось освіжила у пам’яті для себе, нагадала тим, хто дочитав до кінця.
А тепер до подій із місць відсутніх подій у райцентрі, тобто до прози життя сьогодення. На початку тижня і перед вихідними нас, редакційників, знайомі і незнайомі особисто жителі райцентру запитували, які заходи будуть у селищі з нагоди визволення району? Дати чітку відповідь ми, на жаль, не мали змоги. По-перше, тому що ані організаційний відділ, ані відділ культури Якимівської селищної ради не надають редакції ніякої інформації (технології чи чиясь політика?). А газета ж, як ніяк, — друкований районний орган і підприємство, колектив якого б мали запросити до участі у культурно-масових заходах з нагоди знаменної для нашого регіону події. Відділ культури, за словами начальника І.Цуркіної, повідомив райдержадміністрацію про те, що у п’ятницю 25-го (а не 27-го жовтня), у День визволення селища і району буде мітинг біля стели загиблим землякам. І тепер начальник відділу культури не знає, чому РДА газету не запросила. Вона не знає (читай — не її проблеми)!!! До того ж, відділ культури й сам може пофотографувати і виставити на Фейсбук.
У фотозвіті відділу культури, перепощеному в.о.голови громади і парою активних користувачів у соцмережах, бачимо нечисленне зібрання — працівники відділу культури і бібліотеки (зручно: і на роботі побували, і у робочий час за рознарядкою данину пам’яті загиблим віддали), штатні працівники ветеранських організацій селища і району, один(!) клас старшокласників (у райцентрі 3 школи І-ІІІ ступенів), керівники району і селища на рівні першого заступника голови РДА і в.о.голови ОТГ. Знайшли сили і бажання відвідати захід ще дві жінки, живі свідки великої війни середини минулого століття: учасниця бойових дій ІІ Світової війни Раїса Кирилівна Підбуртна і ветеран війни і праці Марія Несторівна Фащук. От і все…. А де решта? — запитаєте. Відповідь: А на роботі! І начальство, якщо навіть на підприємство прийшла телефонограма із запрошенням, не поспішає змінювати виробничий чи навчальний (для решти школярів) процеси, бо ж п’ятниця — робочий день! У працівників культури, скажете, теж. Так у них, як і у нас, працівників ЗМІ, ненормований робочий час, і це чинним законодавством враховано під час тривалості щорічних відпусток.
Ось так, через небажання організовувати культурно-масові, а у даному випадку ще і патріотично-виховні, заходи ми дозволяємо частині суспільства переписувати історію і масово створювати кафе-криївки, де разом із «вкушанием пищи» вони презентують молоді своє бачення історії власного краю. І ми їм не завадимо, бо пройде ще одна п’ятирічка — і наші діти навіть не здогадуватимуться, що то за могили і обеліски стоять у полі по всьому південному сході України.
Від редакції: щоб автора не звинуватили у наклепі на відповідальних осіб, наводимо ще один приклад НЕБАЖАННЯ проводити культурно-масові заходи у вихідні, коли б на них навчилися приходи не лише статисти від бюджетної сфери. У соцмережі (а не у друкованих засобах, яких у районі аж 2) днями з’явилося яскраво-колоритне (браво дизайнеру!) оголошення про звітний концерт хорового колективу центрального будинку культури «Тавричанка» (керівник В.Чадаєв) із вказанням дати проведення у суботу 2 листопада п.р. Після вихідних у оголошенні, у тих же соцмережах, уже змінена дата концерту — її перенесли на 1 листопада п’ятницю. Так, саме у робочий час на 14:00! Так само як напередодні перенесли дату із неділі 27-го на…, ну ви самі зрозуміли. На робочий день переносили і районний відбірковий тур фестивалю людей з інвалідністю «Барви життя». А потім згадали, що у той самий робочий день і на той же час приміщення ЦБК ще місяць назад орендувала філія центру зайнятості для проведення масового профорієнтаційного заходу.
Ось таке безвідповідальне виконання службових обов’язків «відповідальними» особами, які регулярно отримують заробітну плату за рахунок платників податків «строго по штатному расписанию» двічі на місяць.
P.S.: а жителі райцентру із задоволенням ходять на масові культурно-розважальні заходи по вихідних і без рознарядки зверху. Свідчення тому — переповненні глядачами зали на концертах наших земляків Сергія Младьонова, Віктора Чадаєва та Ігоря Головіна, на КВП від «Слова трудівника», на концертних звітах вихованців музичної школи. А згадаймо ювілейні концерти Віктора Фесика, Лариси Зотової, Віталія Чугреєва (хай земля йому буде пухом). А суботні відбіркові тури «Голосу Якимівки. Діти»!
Ходять(!) якимівці на концерти. Тільки у час зручний для них, жителів райцентру, а не для організаторів заходів на ставках.
Тетяна БЕЛИМЕНКО
фото відділу культури і туризму Якимівської с/р
