Бути чи не бути розширенню амбулаторії у Шелюгах? (до питання розширення соціальних послуг на селі)
У дорогу нас покликав тривожний дзвінок шелюгівського старости Валерія Ковальова.
— Офіційно звертаюсь до районки, бо не зовсім зрозумілою стає позиція керівництва ПМСД у питанні необхідності добудови нашої шелюгівської лікарняної амбулаторії. Районні депутати виділили 600 тисяч гривень на продовження реконструкції другого крила дитячого садка під фізіотерапевтичний кабінет і кабінет денного стаціонару для сільських жителів. Тим більше, що із грудня минулого року у нашій лікарняній амбулаторії вперше за останні 18 років на постійній основі працює лікар. Жителі масово пішли на прийом за місцем проживання і, на жаль, змушені «товктися» у маленькому коридорчику. Тут купчаться усі: і ті, що на прийом до лікаря, і ті, що на уже призначені крапельниці та інші обстеження (у тому числі і лабораторні аналізи!), а після обіду — ще й ті, що у аптечному кіоску вирішили ліки придбати на призначені процедури. Наша амбулаторія надає широкий спектр медичних послуг на селі, а потенціал ще більший. (частина придбаного коштом державної субвенції до 2013 року обладнання і досі не використовується через нестачу медичних приміщень. Прим.автора). 2018-ий був роком затишшя та повного ігнорування відстороненою головою ОТГ будь-яких дій щодо розширення сільських медичних площ (переведення амбулаторії із аварійного приміщення ініціював і за рік втілив її конкурент на виборах). І ось тепер знову проблема — розпорядник бюджетних коштів, керівництво КНП «Якимівський центр ПМСД» (директор Валентина Борисенко), гальмує зрушення з місця питання початку робіт над проектно-кошторисною документацією для капітального ремонту другого крила амбулаторії.
***
О 6.15 наступного ранку я заходжу до шкільного автобусу біля РайВНО і разом із двома педагогами Шелюгівської школи та новим сімейним лікарем Шелюгівської амбулаторії вирушаю на місце роботи сільських вчителів і лікаря. Вони, кваліфіковані спеціалісти своєї справи, кожного дня користуються підвозом, згідно соціальних стандартів за програмою «Шкільний автобус». Надворі ще темно, після ранкових привітань у салоні тиша, тільки світяться екрани мобільних телефонів. За хвилин двадцять підбираємо перших пасажирів — школярів із Малої Тернівки: спочатку трьох, а далі по селу ще п’ятьох і вчительку. Доки доїхали за 15 хвилин до школи, помітила, що одна моя добра знайома вже і свіже молочко встигла прикупити перед роботою. У Шелюгах із автобуса вийшли не всі школярі. Виявляється, частина малотернівців навчається у Володимирівській ЗОШ, і це їхнє право, яке передбачене державними стандартами. За пару хвилин до них приєдналися ще двійко шелюгівців шкільного віку, які цим же шкільним автобусом поїдуть на заняття до Якимівської гімназії… Але це тема іншої газетної розповіді.
***
О 6.50 я переступила поріг сімейного лікаря Шелюгівської лікарняної амбулаторії. Знайомтеся: Валентина Миколаївна Мельник — практикуючий сімейний лікар загальної практики із більше як 10-річним стажем. До початку нової ери у медицині працювала терапевтом, в основному, на своїй малій батьківщині — Херсонщині. Після виходу на заслужений відпочинок перебралася жити до Якимівки (сюди вийшла заміж її донька Ірина, тут її онуки і родичі по зятевій лінії). Якимівка із її красивим центром, доступною інфраструктурою їй сподобалася одразу після весілля доньки. І коли пані Валентина овдовіла, то вирішила переїхати сюди. Завчасно прикупила квартиру у нашому райцентрі.
«Працювати не планувала, думала забрати до себе стареньку маму (допомогти тим самим сестрі під Києвом), але відключення від централізованого теплопостачання восени повністю змусило все перепланувати: мало того, що жити на пару тисяч пенсії нелегко, а індивідуальне опалення у квартирі встановити за цей бюджет і поготів неможливо. Тож у квартирі холодно, маму вже не забереш, потрібні кошти на обладнання обігріву у квартирі — отже, треба йти на роботу! Запропонували на вибір: Шелюги або Розівку. Зупинилася на першому варіанті: і село сподобалося, і, головне, вирішене питання підвозу до робочого місця (шкільний автобус виконує соціальну функцію на селі). Як буду влітку добиратися – думаю, і це питання не залишиться поза увагою місцевої влади.
Тут, у Шелюгах, сподобалося все і одразу: нове відремонтоване приміщення із централізованим опаленням (шкільна міні-котельня на альтернативному паливі комплексно забезпечує теплом два соціальні об’єкти, а виробнича потужність розрахована і на дитсадок, коли він буде функціонувати цілорічно. Прим.автора). Люди сподобалися, особливо кваліфікований колектив спеціалістів, які добре знають, люблять свою роботу і добросовісно виконують функціональні обов’язки. Це зрозуміла одразу, по-перше: маю досвід роботи у сільських амбулаторіях; по-друге: за ці пару місяців ми уже працюємо як єдиний злагоджений механізм, — говорила без упину моя співрозмовниця, а очі світилися. — Тут тепло у приміщенні, тепло від участі людей, які приходять на прийом. Але, на жаль, не всі ще знають, що у Шелюгівській амбулаторії є лікар.
Можливо, саме через це за два місяці лише дві із половиною сотні шелюгівців і малотернівців підписали декларацію із сімейним лікарем за місцем проживання. За попередній період, від початку цього процесу в Україні, частина мешканців уклали договори із сімейними лікарями з райлікарні, бо у селі ще не було лікаря. І тепер, на жаль, я і мої медсестри стали заручниками ситуації: оплата праці відбувається залежно від підписаних зі мною декларацій, а не від проведеного прийому пацієнтів. От і виходить, що жителі села підписали декларацію із якимівським лікарем, а на прийом ходять за місцем проживання. Ми нікому не відмовляємо, лише пропонуємо, за бажанням, перепідписати декларацію, згідно чинного законодавства. Люди ще думають. Тож, користуючись нагодою спілкування із районною газетою, запрошую всіх до єдиного шелюгівців і малотернівців зазирнути на пару хвилин до нашої амбулаторії (із копією паспорта) і підписати декларацію із сімейним лікарем за місцем проживання, для власної ж зручності. А якщо мої нові земляки уже мають договірні відношення із іншим лікарем, то цю ситуацію можна змінити, підписавши нову декларацію із обраним лікарем. Дуже прикро стає, коли пацієнт тут у селі обстежився, здав аналізи, відкапався, а на пропозицію підписати декларацію каже у відповідь: «Я ще не визначився!». І такі ситуації виникають дуже часто. Окремо звертаюся до тих жителів району, хто через відсутність вільних місць у лікарів із Якимівки не встиг підписати декларацію: мої знання і досвід — теж до Ваших послуг. Ми із сестричками чекаємо всіх. А зараз вибачте, буду приймати відвідувачів.
У коридорі вже зібралися шелюгівці. Першими пацієнтами Валентини Миколаївни стали братик із сестричкою Саша і Наташа Ільченки. Дітвора із спортивної шелюгівської родини прибігли перед школою взяти довідку-дозвіл на відвідування гуртка із карате у Кирилівці.
- Тричі на тиждень возимо по черзі своїх і ще пару спортсменів, а самі там займаємося на тренажерах, — прокоментувала ситуацію мама Олена, допомагаючи бабусі своїх дітей Галині Іванівні на ходунках потрапити до маніпуляційного кабінету на крапельниці.
- Ми раненько, бо знаємо, що лікарка задовго до 8-ої уже на роботі, і одразу веде прийом. Не чекають 8-ої і медсестри, — продовжила розповідь своєї невістки Галина Іванівна Ільченко. — Ось тільки-но я вмощуся тут на стільці (для зручності) і Оленка (Олена Леонтіївна Слободчикова, медична сестра загальної практики сімейної медицини, прим. автора) поставить мені крапельницю. Ви так у газеті і напишіть, що добре, що через 18 років у Шелюгах знову працює лікар, і тепер не треба за будь-якої потреби їхати до райцентру. Хіба що рецепт «Доступні ліки» у нашому аптечному кіоску не отоварюють. А так, я на минулому тижні здала всі первинні аналізи, проконсультувалася на прийомі у лікаря, тепер ось відкапаюся і все буде добре. І головне — все це на місці, у Шелюгах!
Доки ми спілкувалися у царині медсестри Олени, у коридорі зібрався «аншлаг». «Ви до кого? А за чим? На прийомі у нового лікаря вже були? Декларацію підписали? Так, аналізи сьогодні не беруть, медсестра на курсах! У аптеку? І я за ліками. Знову Оксана буде бухтіти і відправляти на після обіду, а хочу все одним махом зранку зробити і додому, як уже сьогодні сонечко по-весняному припікає!» — розмовляли-перегукувалися між собою відвідувачі амбулаторії. Мені й підслуховувати їх не довелося, бо коридор невеликий. Тож десяток осіб, що одночасно зібрався того ранку, у ньому ледве розмістився. І слава Богові, за час мого перебування відвідувачі із явними ознаками сезонних хвороб на прийом не приходили, а то б усі «обсіменилися» на раз-два. А на перерві із школи прибігали за довідкою для тренера ще двоє місцевих каратистів: 8-річний Максим і 10-річна Домініка.
Дві години поспіль я була свідком відлагодженої роботи живого механізму сільської амбулаторії. Підвів медперсонал лише ноутбук, і то тимчасово, бо на допомогу відповідальній за нього Оксані Олександрівні Антонович на шкільній перерві прийшов одинадцятикласник Ілля — її син і, ймовірно, у майбутньому IT-шник.
Люди у коридорі ніяковіли перед фотокамерою, зазвичай намагалися “відмахнутися» від надокучливої журналістки, але коли просила прокоментувати нинішню ситуацію, то в один голос стверджували: «це просто щастя місцевого значення», що перевели амбулаторію у це приміщення, і не страшно тепер, що на голову впаде шмат штукатурки, і не боїшся ходити, бо у старій аварійній споруді підлога просто провалилася від грибка і старості. От тільки тіснувато тут у нас, ще одне крило цього приміщення гуляє і його тільки сторожі охороняють. От би нам розширитися. Бо сьогодні — це ще мало людей. На минулому тижні чергу на прийом займали ще удосвіта.
Люба, 59 років. Я у кіоск, треба пігулки. У лікаря на прийомі ще не була. Тут весь час черги: люди йдуть і йдуть. Декларацію вже пере підписала із сільським лікарем.
Тітка Валентина, 75 років: уже була на прийомі у нової лікарки, обстежилася, прокапалася, вдома виконую рекомендації. За тиждень, що капалася, зрозуміла: черга у коридорі ще й тому, що у Олени у кабінеті лише один штатив і вона обслуговує по-одному, а кушеток стоїть дві! Документи на декларацію здала.
Валя, 66 років. Я вже перевелася на облік за місцем проживання (високий тиск). Другий день роблю ін’єкції. Тут добре, але треба розширятися.
Юрій, 57 років. Прийшов на прийом до лікаря, треба пройти обстеження і профілактичний курс, бо є проблеми зі здоров’ям.
Дядя Льоша. Цукор 5,6. Відмінно!
Тамару Іванівну, санітарку закладу ми відірвали від роботи у квітнику, щоб зробити фото із черговою відвідувачкою сільської лікарні — Аллою Михайлівною.
Староста Ковальов у коридорі амбулаторії теж поспілкувався із земляками і провів екскурсію пустим крилом великої споруди дитсадка: «Без експлуатації ця частина приміщення може піддатися руйнації. Тож тут має бути кабінет денного стаціонару і просторий кабінет для фізіотерапевтичних процедур. А то обладнання є, а послугу дівчата землякам надати не можуть. Тут обладнаємо аптечний кіоск із вільним доступом, а не так, як зараз у закутку. Саме нині складається ситуація, коли треба розширити амбулаторію на це крило і запустити на цілорічне функціонування дитячий садок. Опалення зарезервоване, водопостачання функціонує, потреба у повноцінному дошкільному закладі є. Тепер треба об’єднати всі зусилля у конкретному напрямку».
Довідково: Шелюгівська лікарняна амбулаторія загальної практики розташована на в’їзді у село. Обслуговує мешканців с.Шелюги і с.Мала Тернівка. Лікар Мельникова Валентина Миколаївна (098 77 56 598) веде прийом щоденно у робочі дні. Щочетверга із 10.00 проводить виїзний прийом у приміщенні ФПу с.М.Тернівка. Готова обслуговувати жителів Юріївки. У штаті амбулаторії працює 3 медсестри і лаборант. П’ятниця — день щеплень.
На обліку нині перебуває дорослого населення 1110 осіб (Шелюги) і 175 тернівців. Дітей всього 204, із них до 1 року — 13, до 6-ти — 83, до 14-ти — 78, і 30 — підлітки від 15-ти до 17 років.
***
Редакція попросила прокоментувати ситуацію із розширенням сільської амбулаторії у Шелюгах директора комунального нeкомeрційного підприємства Валентину Борисенко: «Розширення площі лікарняної амбулаторії у Шeлюгах у даній ситуації просто не на часі. Згідно чинного законодавства, лікарняна амбулаторія створюється на тeриторії, на якій проживає не менше 1800 осіб. Такої кількості жителів у Шeлюгах і Малій Тернівці немає, і лікар навряд чи зможе підписати необхідну кількість декларацій. В принципі, у таких селах для надання медичних послуг треба робити ФАП. Але ми цього робити не збираємося. І якщо староста так хоче робити ремонт у тому приміщенні, то хай розширює дитсадок. До речі, нам (Цeнтру ПМСД) проводити ремонт і розширюватися ніде і нікуди — приміщення другого крила ще не передавали у користування — то дитсадок».
На жаль, така ж складна ситуація у лікарів із підписанням декларацій спостерігається у Радивонівській і Новоданилівській амбулаторії, правда, трохи краще (за темпами), ніж у Шeлюгах. Тому, якщо шeлюгівці хочуть, щоб у амбулаторії працював лікар на повну ставку, треба пришвидшити процес підписання декларацій. А щодо планів стосовно майбутнього сільської медицини — треба намагатися досягати компромісів.
Тетяна БЕЛИМЕНКО
фото автора
