Чи залишуть пошту на селі

Про нові графіки роботи поштових відділень району і нові умови отримання поштових послуг по селах районна газета «СТ» вже писала. Із грудня місяця цей сегмент сільських послуг зазнає значних змін. І ці зміни торкнуться як самих сільських листонош, так і всіх сільських мешканців, окрім Переможного і Таврійського. За висловом мелітопольського поштового керівництва: «Відвоювали (відстояли) ці два відділення. І вдалося це тільки за результативними показниками виконання плану». Не секрет, що план поштовики нерідко виконують власним коштом — оформлюючи вал місячної передплати найдешевших видань, щоб показати збір місячних поштових послуг або власноруч викуповують супутні товари у роздріб.

• Хочуть мати роботу — от і викручуються, — часто можна почути від оточуючих. І це так і є. От тільки, коли через нерентабельність закриють сільські пошти, дискомфортним стане життя не тільки скорочених листонош, а й сільського населення. Це сьогодні ми не помічаємо, що поштарки уже стали невід’ємною складовою нашого життя: і новини принесе (тим, хто має підписку), а з рештою просто так поділиться інформацією, яку почула на власні вуха, яку сама прочитала (!); і пенсію принесе, і розпитає про життя-буття; і за світло і газ може за клієнта оплатити; і просто корисну пораду надати (вживу ж спілкується із усіма); і ліки принесе, і дух підніме, і душу підлікує (доморощені психологи), і передплату на улюблену газету оформить для вас на дому…
• Це все старе, неповоротке, нині є нова пошта! — заперечать мені.
• Є. Але кожному її клієнту до неї треба йти, а із села — їхати.
• Існує «доставка до дверей»!
• Так, але коштує — дай Боже, тож разово, звичайно, скористатися можна, а от щотижня або двічі на тиждень, у дні виходу газет, — то вже зась.

Нові форми доставки нині ростуть як гриби, і поширені вони у густонаселених місцях. А наші українські села, як відомо, до них не відносяться. Озирнімося навкруги: у нашому районі існує лише одне відділення  сучасної поштової доставки і то у райцентрі, навіть, у Кирилівці — лише сезонно. Більше — не вигідно!

Напевно, не зовсім вигідно просто утримувати розгалужену мережу сільських поштових відділень, треба щоб вони рентабельно працювали. І тут би мав спрацювати принцип попиту і пропозицій. Але й на селі хочуть отримувати осучаснені послуги, у тому числі і поштові. Свого часу величезний гігант не зміг швидко осучаснити всю мережу: почали із столиці і обласних центрів (там непогано виходить), а до села чогось не вистачило, і втратили частину споживачів. А тепер в умовах конкуренції просто хочуть скинути нерентабельний  сегмент — сільський: відстані великі, дороги розбиті, споживачів не багато… Тож тепер значна частка зусиль, спрямованих на збереження сільських поштових відділень, автоматично лягає на споживачів поштових послуг на селі.

У цих обставинах дуже прикро усвідомлювати, що не тільки київське керівництво задуманим у столичних кабінетах осучасненням «Укрпошти» знищує сільські відділення, а й місцеві працівники цих відділень, які дозволяють собі працювати за принципом «як їм платять», не відпрацьовуючи навіть мінімальної зарплати. Зараз у розмовах із сільськими жителями тільки й чутно, що пошта працює лише два дні на тиждень, листонош скорочують! І це, звичайно, і нас газетярів неабияк турбує, адже ж поштовики — то ж перші наші партнери після друкарів, і єдині наші зв’язкові із передплатниками і читачами. Ми разом із колегами із сусідніх районів забили тривогу і зустрілися із керівництвом Мелітопольського цеху поштових послуг. Вони ж і розтлумачили, що, дійсно, доставка поштової продукції по селах із населенням менше 500 жителів, відбувається двічі на тиждень. Після створення із 1 грудня поточного року у сільських поштових відділеннях комплексних робочих місць і переведення на 0,8 ставки —  об’єднають функції начальника відділення і листоноші. Тож і буде, що два дні у вказаний час у режимі роботи сільські поштарі будуть працювати у відділеннях, а ще два дні (для відпрацювання 32 робочих годин) будуть працювати із населенням для доставки оплачених послуг: газет, посилок, іншої кореспонденції, пенсій, супутніх товарів.

Тож тепер від нас, сільських жителів, особливо віддалених від райцентру сіл, напряму буде залежати чи існуватимуть стаціонарні сільські поштові відділення, бо ми єдині споживачі цих послуг. Про якість цих послуг теж треба поговорити відкрито. Наш колектив пропонує відкрити прямий зв’язок від читачів про асортимент і якість поштових послуг у нашому районі. Можливо, його треба розширити? Пишіть, дзвоніть у редакцію, а ми надрукуємо і передамо нашим партнерам.

А зараз підтримаймо наших дівчат-листонош. Допоможімо їм виконувати план, замовивши собі поштову послугу. Нині це зробити дуже легко — у розпалі передплатна кампанія на вітчизняну пресу. Випишіть собі газету чи журнал і не забудьте про пільгову передплату на «Слово трудівника»!

Тетяна БЕЛИМЕНКО

************************

ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПОШТИ НА СЕЛІ ТРЕБА ОБ’ЄДНАТИСЯ

Парадоксальна ситуація, яка нині складається усередині державно-приватного монополіста «Укрпошта» і у його «партнерських» відносинах із споживачами поштових послуг, найближчим часом торкнеться кожного жителя у селі із населенням менше 500 осіб.

На Якимівщині із 43-ох, станом на момент процесу добровільного об’єднання у громади, налічувалося 13 таких населених пунктів (у 8-ми із них нині є поштові відділення).

Отож, високооплачувані державним коштом (контрольний пакет акцій ПАТ «Укрпошта» належить державі) менеджери вирахували збитковість утримання віддалених сільських поштових відділень. Реформатори від «Укрпошти» вирішили позакривати їх, скоротити і так до того скорочені ставки сільських листонош. А прикупивши з десяток (на область) новеньких автомобілів, найнявши нових працівників (в основному у містах, звідки формуються поштові трафіки) по три на пересувне поштове відділення, запустити експеримент у трьох районах Чернігівської області із черговістю надання поштових послуг сільським жителям 1 раз (!) на тиждень. Реформатори то теперішні, а от традиції використали перевірені радянські  — замість трьох запустили чернігівський експеримент одразу у 19-ти із 21-ого району області… І почалося! На папері, ніби то, виглядає так собі нічогенько, але…

Під час складання реформаторських прожектів менеджери від «Укрпошти», прокладаючи маршрути, не врахували стану українських доріг до віддалених сіл і час перебування у дорозі. На кожне село по маршрутах (4 на автовідділення) виділили на обслуговування жителів по 2 (!!!) години.  На папері — рядки рівні, і, напевно, фліпчарти або й інфографіки використовували розробники ідеї, коли у ділових костюмах із краватками захищали проект «Сільська пошта». Але виділити менше, ніж по дві з половиною хвилини, на обслуговування 1 жителя-споживача послуг, то вже ніж під ребро кожному, хто проживає у селі. Так, 4 рази на місяць, може, всі 499 осіб одночасно не прийдуть до автопошти під відкритим небом! А взимку і взагалі мало хто «доповзе» до них, так само, як і ті мобільні послуги до села… і так ще довго…

Видати пенсію, вручити листа/бандероль/посилку, доставити газету, прийняти оплату за комунальні послуги, продати «мильно-брильне» (догонка до плану), оформити передплату, а там ще й нові розрекламовані послуги по грошових переказах — це ж все послуги від «Укрпошти» на папері і у рекламних роликах на ТВ. А на практиці у Чернігівській області автопошти порушують графіки прибуття (а люди ж-то збираються на призначений час і місце), на ходу і на колінах працювати із готівкою і людьми не просто, м’яко кажучи. Нові працівники не знають ні людей, ні внутрішньосільських розташувань вулиць і, відповідно, адрес отримувачів послуг (пенсій в основному), газети доставляються із запізненням до наступного приїзду (кому треба вже та інформація, і мова навіть не про новини, а саме про місцеву пресу).

Поштовики обласного рівня наполягають і залізно аргументують, що сільські відділення збиткові — тамтешні поштарки не заробляють навіть собі на зарплату. Тому керівники змушені скорочувати штат сільських відділень, організовувати так звані «комплексні робочі місця» на 0,8 ставки — це коли два робочих дні поштарка працює у відділенні начальником, а ще два дні виконує функції листоноші (у цей час відділення буде закритим). Як будуть дівчата справлятися із навантаженням і вкладатися у табуляцію свого робочого часу — покаже знову ж час. А от чи це не позначиться на якості поштових послуг на селі — буде, шановні земляки, залежати і від кожного сільського жителя. Ми разом зможемо допомогти нашим місцевим поштаркам виконувати план і цим самим збережемо відділення у селі. «Кому це треба у ХХІ столітті? — запитає прискіпливий сучасний читач. — Існує інтернет, існують банкінги, емейли». Вони, дійсно, є, але досягнення сучасних технологій не замінять живе спілкування між людьми і запах друкарської фарби, як і запах свіжозвареної кави із можливістю неквапно погортати сторінки улюбленої газети і прочитати про події і факти не десь там, а поруч із собою, у своєму чи сусідньому селі.

Нині наші районні поштарки із усієї сили стараються рознести кореспонденцію (потік посилок через Укрпошту значно зріс) і пенсії  у день доставки, але така послуга може зникнути із нашого життя, якщо ми перестанемо заходити у сільські відділення за послугами. І приклади цьому уже є не тільки у Чернігівській області, а і у нашому районі. Пару років назад у Великій Тернівці звільнилася начальник пошти, на її місце перевели юну листоношу Аліну. Все, питання закрили. Але збільшене навантаження і нестриманість частини земляків змусили дівчину відмовитися від начальницького крісла. Цілий рік мелітопольське начальство тримало вакансію відкритою, але ніхто із місцевих чи із навколишніх сіл не зголосився очолити відділення. І, як результат, скоротили посаду і закрили стаціонарне поштове відділення у В.Тернівці. Тепер поштові послуги жителі отримують у пересувному відділенні на кшталт чернігівського експериментального: двічі на тиждень приїздить автопошта. Тільки от за графіком вона має бути у середу і суботу, а за фактом — як станеться, за залишковим принципом. От і розривається телефон у редакції, ми строчимо скарги у Мелітополь, ті передають їх у Запоріжжя і пишуть нам відповіді, але ж ні газети вчасно, ні пенсії у цей день ніхто у В.Тернівці не отримує.

Тепер така загроза нависла над кожним сільським населеним пунктом району, якщо скорочені-переооб’єднані поштарки не виконають план і не зароблять самостійно собі на зарплату. Їх можуть звільнити, відділення закрити, і всі ми будемо змушені за мало-мальською послугою їхати до райцентру, а то й до міста. Отже, до послуг установ прибавляться ще й транспортні витрати…

У цій ситуації знову на допомогу приходить народна мудрість: спасіння потопельників — справа рук самих потопельників! Якщо ми не будемо користуватися послугами «Укрпошти», закриють більшість сільських відділень.

Газетярі пропонують кожному із нас можливість уникнути катастрофи — передплачуйте чи купуйте вітчизняні газети і журнали. Це не рятівне коло, але шанс відстояти сільські поштові відділення. Достеменно відомо, що на сьогоднішній день шевченківці і атманайці зібрали сотні підписів під листами на захист пошти у їхніх селах. Це вже діяльність, а якщо ми всі ще й хоч раз на місяць замовимо хоч по одній поштовій послузі, то врятуємо сільські поштові відділення.

Потрібна допомога газетярів — телефонуйте, заходьте, пропонуйте! Зі спільною діяльністю у одному напрямку у нас все вийде!

Будемо навчати дітей у своїх школах, лікуватися у ФАПах і отримувати наші газети у сільських поштових відділеннях — збережемо СЕЛА!