ВСЕ ШВИДЕНЬКО І ВСЯ У РУСІ!
Так нашому журналістському екіпажу характеризували цю маленьку, сухеньку і тендітну жіночку — жительку Шелюгів, яка 5 червня у колі найближчих для неї людей відсвяткувала своє 90-річчя.
Життєвий шлях КЛАВДІЇ МАКАРІВНИ НЕФЬОДОВОЇ такий схожий із долею мільйонів людей нашої країни, яким ще на самому старті життя довелося пережити воєнне лихоліття. Через три тижні після її 13-річчя у родину прийшла звістка про початок війни. А восени фашистські загарбники уже хазяйнували у її рідному селі. Тата Макара нацистські прихвосні (під час ІІ Світової війни територія району була під румунськими військами-поплічниками нацистських загарбників. прим.ред.) розстріляли за підозрою у підпільно-підривній діяльності.
Після війни стрункою юнкою пішла у колгосп працювати ланковою. Беручка до роботи молода дівчина разом із солідними жінками вручну і на коровах орали, сіяли і прибирали. За рік-два на колгоспних полях з’явилася сільгосптехніка, то ланкова Клава була серед перших і на сівалці, і біля копнувача на комбайні, а потім і на верхівці скирти… Та за роботою таки знайшлося місце для великого кохання нашої героїні. Марко Олександрович скорив серце Клавдії. Вони побралися скромненько. Невдовзі у подружжя народилося двійко синів. І родина Нефьодових завербувалася піднімати економіку середньоазіатської республіки. Наші степняки перебралися жити до Джезказгану. Чоловік усе життя крутив баранку автомобіля, а Клавдія Макарівна очолила одну із безлічі у той час будівельних бригад. Сьогодні вона не без гордості може сказати, що кожна багатоповерхівка у далекому казахському місті пам’ятає теплий дотик її рук. Там у подружжя народився і третій син. Там старші Нефьодови вийшли на заслужений відпочинок. Там глава родини, один із синів і брат нашої героїні знайшли останній притулок. Там збиралася вікувати і Клавдія Макарівна, але після подій 80-90-х років минулого століття, коли на півдні Радянського союзу розбурхалися міжусобні конфлікти на національному ґрунті, наша героїня повернулася на малу батьківщину у Шелюги.
І ось уже 23 роки поспіль вона мешкає у мальовничому закутку між Молочним лиманом і сосновим (штучним) бором. Весь двір біля старенької мазанки завитий виноградом, а у садку і на городі, і за двором на її день народження щороку червоніє годувальниця-черешня. Біля однієї із них, на осонні, у день ювілею Клавдія Макарівна фотографувалася із друзями, гостями і своїми синами — Миколою і Борисом. Перший нині допомагає матері по-господарству, а старший із Нефьодових — Борис Маркович, практикуючий лікар, приїхав до матусі на ювілей, знову ж таки, із середньої Азії. У день ювілею приходили і приїжджали вітати ювілярку і сільський староста Валерій Васильович Ковальов, і голова ветеранської організації селищної ради Микола Іванович Шереметьєв, і донька подруги далекої юності — Валентина Василівна Овсянникова.
А Клавдія Макарівна, непосидюча по життю, і у 90-ий день народження все поспішала попереду помічниць (двох племінниць і доньок її подружки Клави Васецькової та активних сусідок) перевірити сервіювання столу посеред двору під розлогим горіхом. Потім вийти на зустріч привітанням від сусідської дітвори і сусідки, яка подарувала іменинниці 90 троянд, а по кількості бутонів побажала прожити років до ста у здравії!
Тетяна БЕЛИМЕНКО
Фото автора
