Дорогами Чорнобиля

Напередодні 31-ої річниці аварії на Чорнобильській АЕС учасниці національної платформи «Жінки за Мир» та делегації ліквідаторів з Київської, Житомирської, Харківської і Запорізької областей мали змогу відвідати зону відчуження ЧАЕС.
Я їхала у небезпечну зону із бажанням журналіста побачити все на власні очі, відчути масштаби трагедії безпосередньо на місці події і разом із «Жінками за Мир» віддати данину шани Тим, хто три десятиліття тому врятував світ.

Вічна пам’ять померлим, вічна шана живим

   Першу зупинку на території зони наша делегація зробила у місті Чорнобиль, зокрема на острівці духовного життя зони відчуження ЧАЕС — Свято-Ільїнському храмі — єдиному діючому в зоні відчуження. Храм у місті Чорнобиль має давню вікову історію. Споруда старої церкви вистояла тут і тоді, коли в ніч на 26 квітня 1986 року трапився потужний вибух на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Щороку 26 квітня у Свято-Ільїнському храмі дзвонять дзвони. Цього року дзвін має нарахувати 31 удар, за кількістю років, що відділяють нас від аварії.

Всередині храму навіть деталі свідчать про те, що церква розташована на особливій території. Увагу приковує Чорнобильська поминальна книга, куди внесені прізвища померлих від наслідків аварії на ЧАЕС, а біля ікони розміщено перелік храмів, які зникли разом із зниклими після аварії на ЧАЕС населеними пунктами.

У храмі його настоятель відслужив молебень по усіх убієнних мирним атомом, по усіх померлих у результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а мандрівники поставили свічки в пам’ять героїв-ліквідаторів, які поклали свої життя на олтар перемоги над розбурханим атомом. Ми також низько вклонилися ліквідаторам, які вижили в горнилі смертельної радіації, та захистили людство від наслідків наймасштабнішої техногенної катастрофи. А настоятель храму вручив кожному з них іконки-обереги.

Ім’я зорі мовиться — «Полин»

   6 років тому, до 25-річчя аварії на ЧАЕС, у Чорнобилі відкрили меморіальний комплекс Зірка «Полин». Він розміщений на місці знесених кварталів по вулиці Радянська. Комплекс має багато складових елементів, вся ж композиція передає трагічні наслідки тієї події, що сталася 31 рік тому. Перше, що впадає у вічі, велика фігура чорного янгола із сурмою на фоні неба. Янгол виготовлений з арматури. Незвичний матеріал додає фігурі химерності. Ми звикли, що янголи, небесні істоти, символізують захист і чистоту. Але тут янгол смерті є символом біди, покарання. Невідворотнім є звук сурми, що він тримає у руках. Такими ж невідворотними є наслідки аварії. Під янголом викарбувані слова з Біблії книга Одкровення розділ 8 вірші 10 і 11. Це рядки пророцтва про зірку з ім’ям «Полин», яка впала з неба, зробила води гіркими і принесла смерть третині людства. У Біблії вказано, що від цього покарання було багато жертв. А скільки життів забрала Чорнобильська катастрофа! Якщо брати до уваги не лише смерті ліквідаторів безпосередньо від променевої хвороби, а й усі смерті від хвороб, спричинених опроміненням, від онкозахворювань? Певно, й перелічити не вдасться, бо ж люди продовжують вмирати й зараз, і будуть вмирати у майбутньому.

Чорний янгол здіймає крила над довгою алеєю з хрестів. Це незвичайні хрести, це кладовище загиблих населених пунктів, які назавжди викреслені з карти. Широкомасштабне забруднення території навколо зруйнованого реактору викликало необхідність термінової евакуації цивільного населення із наступним його переселенням на чисті території. Рішення про евакуацію та переселення було прийняте через 37 годин після руйнування ядерного реактора на ЧАЕС. Згідно із офіційними даними, евакуація населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 року. Всього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт Київської і Житомирської областей. Було відселено близько 90 тисяч осіб (хоча існує інформація, що евакуйовано близько 115 тисяч). Всі ці населені пункти відображені в алфавітному порядку у табличках-хрестах. Кладовище вражає розмірами, на початку алеї не видно її кінця. Вдивляєшся у кожну табличку і думаєш про те, що для когось аварія поховала під пилом забуття рідні села, батьківські хати, малі батьківщини. Як воно, жити без рідного села, знати, що знайомих із дитинства вулиць більше не існує і не мати можливості навіть у поминальні дні відвідати могили своїх родичів? У цьому біль і трагедія сотень тисяч переселенців із зони відчуження.

У центрі алеї знаходиться Поштова площа. Вона має таку назву, бо на ній розміщені поштові скриньки і дерево із чорними пустими шпаківнями. Цей незвичайний пам’ятник — символ того, що жоден лист ніколи не прийде у померлий населений пункт. Довершують композицію алеї декілька пам’ятників і експонатів, зібраних у покинутих населених пунктах. Саме до підніжжя цих пам’ятників червоні гвоздики поклали керівники та учасниці ГО «Національна платформа «Жінки за Мир» та ветерани Чорнобиля, серед яких були і мої земляки, токмачани Анатолій Третяк, Геннадій Тупицький та Олександр Злиденний.
Від меморіалу в Чорнобилі у різні сторони відходять безлюдні вулиці і покинуті будинки із розбитими шибками. Про що вони мовчать? Зайшли всередину одного з них. Серед безладу знайшли предмети, які натякають на минулий затишок, що 31 рік тому панував тут: обірвані шпалери, сторінки з книг, зошит, битий посуд. Вони бачили, як їхні господарі у поспіху залишали рідний дім, щоб вже ніколи туди не повернутись…

Тим, хто врятував світ    Крім пам’ятних об’єктів, пов’язаних із трагедією на ЧАЕС, є в Чорнобилі ще одне визначне місце — Парк Слави, в обелісках і пам’ятниках якого відображені історичні події громадянської війни і становлення радянської влади у містечку Чорнобиль Київського повіту, його окупації та звільнення від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни.

Урочистою ходою ми — «Жінки за Мир» і ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС — пройшли Алеєю Пам`яті, де височіють обеліски 30-ти Героям Радянського Союзу, які загинули у запеклих боях при визволенні міста Чорнобиля у 1943–му році. А на Обеліску Слави, де покоїться прах майже 300 загиблих воїнів-визволителів ми вшанували пам’ять солдатів Великої Перемоги, тих, хто в 1941-1945-му ціною свого життя врятував світ від коричневої чуми фашизму.

Далі наш маршрут проліг до пожежної частини Чорнобиля, звідки вночі 26 квітня 1986 року виїхав перший караул в епіцентр вибуху на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Тепер тут встановлено пам’ятник. Ні, не пожежникам, а ТИМ, ХТО ВРЯТУВАВ СВІТ.
Ці слова, викарбувані на пам’ятнику, не є перебільшенням. Вони реально передають значення того, що зробили пожежники-ліквідатори у перші ж хвилини і години після вибуху. Трагедія на ЧАЕС могла бути набагато страшнішою, адже слідом за першим вибухом міг статися другий — ще більш потужний. Вогонь міг перекинутися на інші енергоблоки, і тоді… За прогнозованими наслідками були б руїни в радіусі 200 км від реактора, а в радіусі 800 км — мертва зона. Щоб цього не сталося, пожежники, не озираючись на власну безпеку, кинулися на боротьбу із вогнем. Вони працювали в токсичній задимленій атмосфері, ходили по розпеченому радіоактивному паливу, гасили пожежу на висоті від 12 до 70 метрів при постійній загрозі зрушення конструкції.
Як згадують очевидці, на початку травня 1986 року була реальна загроза того, що розпечені до стану пластиліну «ноги» реактора не витримають навантаження, осядуть і реактор звалиться у воду…. Якби сталося так, то стався би вже вибух не атомний, а водневої бомби, який змів би все на своєму шляху в радіусі 300 кілометрів.

Реально: добровольці-ліквідатори слідом за першими пожежними розрахунками на палаючому після вибуху реакторі, вдруге врятували світ. Їх не могла зупинити навіть надзвичайно потужна радіація, від якої організм відмовлявся працювати у перші ж хвилини потрапляння під її дію. Ціною подвигу і порятунку планети від радіаційної загрози стали смерті ліквідаторів та скалічене здоров’я тих, хто вижив після аварії. Ми схилили голови перед тими, хто врятував світ. У такому мовчанні делегація ліквідаторів разом із «Жінками за мир» поклала квіти до ніг пожежників, які застигли у вічному бою із вогнем пожежі на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

В епіцентрі техногенної катастрофи

Ми наближаємося до Чорнобильської атомної електростанції. Першими на очі потрапляють недобудовані 5-ий і 6-ий енергоблоки рудого кольору із покинутими кранами. А там далі видно й чотири енергоблоки ЧАЕС. 4-й реактор легко впізнати за гігантською аркою, що служить укриттям енергоблоку і саркофага. Оглядовий майданчик розташований зовсім поряд, за кількасот метрів від місця вибуху. Дух перехоплює від того, що знаходишся зовсім поряд із жерлом розкуроченого реактора, яке сьогодні сховане під саркофагом. Та чи надійно воно сховане? Саркофаг над реактором зводився поспіхом, у надзвичайно складних умовах. Він відпрацював вже 30 років і почав давати руйнівні тріщини, крізь які просочується радіація. Тут постійно тривають роботи з укріплення укриття, підлатування тріщин, будівництва арки. Про постійні роботи свідчать крани та будівельні конструкції біля реактора.

Серед працівників станції люди різних національностей. Вони їдуть працювати у зону з різних міркувань. Хтось зацікавлений вивченням радіації, когось цікавить будівництво унікального об’єкта укриття, для когось робота в зоні така ж звичайна, як і в будь-якому іншому місці. Працюють на станції вахтовим методом.

На оглядовому майданчику встановлено пам’ятник на честь ліквідаторів, які спорудили укриття для реактора. Це ще один з багатьох значущих для людства подвигів — у найкоротші терміни в умовах високої радіації сховати зруйнований реактор під саркофаг. Подвиг у зоні відчуження твориться і сьогодні руками тих людей, які будують нову арку, які залатують тріщини у старому саркофазі. У такому знаковому місці, у місці, де творився подвиг тисячі людей і де особливо гостро відчуваєш значення зробленого ними, важко стримати слова вдячності тим, що врятували світ.
Наша делегація поклала квіти до пам’ятного знаку ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС.

Прип’ять — місто із трагічною долею

Історія знає багато випадків того, як гинули міста. Від військових дій, землетрусів чи виверження вулканів міста руйнувалися. Деякі населені пункти жителі поступово покидали у пошуках кращих земель, кращої роботи. Але історія створення і загибелі Прип’яті унікальна, не має аналогів у світі. Новозбудоване у 1970 році красиве місто атомників в одну мить, після аварії на ЧАЕС, поспіхом покинули усі жителі. Сьогодні залишками його вулиць не можна гуляти, не можна торкнутися і відчути того, що лишилося від колись процвітаючого міста. Скрізь — невидима небезпека радіації.
По периметру Прип’ять обнесена колючим дротом із попереджувальними написами про радіаційну небезпеку. На в’їзді кожного відвідувача зустрічає встановлене тут розп’яття, символ скорботи. Місто вражає відвідувачів своїм спустошенням.

В центрі розміщені найвідоміші місця Прип’яті: палац культури «Енергетик», готель «Полісся», ресторан, багатоповерхівка із написом «Хай буде атом робітником, а не солдатом», телефонна будка. Крізь дверні і віконні отвори видніються випотрошені нутрощі будівель. Колишній доглянутий центр міста густо поріс чагарниками і деревами. Молоді берізки ростуть на другому поверсі готелю, а на порозі запасного входу будинку культури виросла тополя. Місто ніби застигло у часі, навіки лишилось у минулому столітті.
Прип’ять — це нагадування про те, що життя на теренах українського Полісся закінчилося в ту мить, коли нова доба 26 квітня 1986 року тільки почала свій відлік — о 1 годині 23 хвилини 48 секунд. З цієї часової позначки та протягом наступних 25 тисяч років (немислимий для нашої свідомості час повного розпаду плутонію) люди не зможуть нормально жити на землі, покаліченій радіацією внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Людмила Арман,

районна газета «Наше місто Токмак»

Фото автора