МОЄ ЖИТТЯ ПРОЖИТЕ НЕ ДАРМА

Сьогодні своє 75-річчя відзначає Петрик Олександр Петрович, який проживає у селі Вовчанське. З нагоди цієї події наші журналісти завітали до нього у гості, під час нашої розмови він розповів нам про своє життя.

Народився 18 жовтня 1941 р. у селі Охрімівка. Зростав у багатодітній родині, де був наймолодшим. Батько загинув на фронті, тому мати виховувала самотужки чотирьох синів і одну доньку. Мама дуже важко працювала на багатьох роботах з ранку до ночі, хоч обидві бабусі допомагали вдові. Усією родиною проживали у маленькій землянці, мали невеличке господарство, за рахунок якого і жили.

— Мати виховувала нас у строгості і справедливості, привчала нас до праці, — каже Олександр Петрович.

Закінчив він 10 класів і після школи відразу почав працювати у місцевому колгоспі візником. Бричкою возив бригаду жінок на роботу та із роботи додому.

У 1961 році Олександра Петровича призвали у армію. Служив він за кордоном у південній групі військ, пройшов шлях від сержанта до старшини роти почесної варти.

Після демобілізації навчався у Мелітопольській школі на водія. Повернувся додому і почав працювати слюсарем на фермі, потім водієм-обліковцем, згодом його призначили на посаду заступника керуючого, а через деякий час завідувачем ферми.

• До цього часу я вже одружився, — говорив Олександр Петрович. — Дружина працювала у місцевій школі учителем.

У 1973 році він закінчив Харківську сільськогосподарську школу, де отримав освіту агроном-організатор. З допомогою братів, сестри та тітки власноруч збудував будинок для своєї родини.

Після народження доньки йому запропонували вакантну посаду у колгоспі «Авангард». Колгосп розташовувався у селі Вовчанське, там же родині Петриків виділили будинок. Через деякий час він очолив колгосп «Авангард». Після перебудови змінили форму господарювання і назву господарства на «Оріяна-Агро». Із 2004 до 2011 року пропрацював Олександр Петрович ще й генеральним директором цього товариства.

Із гордістю говорив Олександр Петрович, що за час його роботи у колгоспі у селі побудували більш ніж 130 будинків. Будували тоді багато різних господарчих споруді і соціальні новобудови. У той час у селі з’явилися цілі нові вулиці. Їх одразу і асфальтували. Колгосп допомагав молодим сімейним парам у будівництві житла (50 на 50%).

Згадав, що одного року у селі відгуло 27 весіль. І особливою їхньою прикметою був подарунок: кожній новоствореній родині вручали ключі від новенького будинку. Було навіть таке, а ми точно знаємо зі слів колег нашого героя, що без Олександра Петровича не починали святкувати весілля, так поважали голову колгоспу односельці.

— А через 6 років на Перший дзвоник у перший клас прийшло одразу 24 малюка, — посміхаючись говорив нам голова колгоспу. — Соціальні споруди будували правдами і неправдами. Так збудували будинок культури, хлібопекарню, баню. Все будувалося із великими труднощами за рахунок господарства і врожаю.

О.П.Петрик як голова колгоспу багато разів нагороджувався за сумлінну працю та досягнуті результати, за особистий внесок у забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва, професіоналізм. Зі слів самого Олександра Петровича, вся виконана за всі ті роки робота була звершеною тільки завдяки усім керівникам виробничих підрозділів, всьому трудовому колективу колгоспу, які завжди підтримували його у всіх починаннях, виконували поставленні завдання. І за це ювіляр дуже вдячний своїм землякам.

— Закінчилася моя трудова діяльність 1 січня 2011 року, коли я остаточно пішов на відпочинок, — говорив нашим журналістам Олександр Петрович. — Зі своєю дружиною Тетяною Миколаївною ми прожили багато років, планували відмічати золоте весілля, але доля розпорядилася по іншому. У цьому році, за три місяці до очікуваного свята, через хворобу моя Тетяна Миколаївна відійшла у вічність… Діти живуть окремо від мене, але постійно допомагають, приходять, приїздять у гості.

А закінчив наше спілкування Олександр Петрович Петрик словами: «Моє життя прожите не дарма».

Ірина МАРЧЕНКО

Фото автора