«Племзавод «Атманай» — живе і розвивається

Весняно-польові роботи на території району у самому розпалі, на щастя, зараз погода дає можливість не лише вчасно та якісно підготувати ґрунт під посів сільськогосподарських культур, а й вчасно і якісно його провести.

Перебуваючи днями у Атманаї, ми не змогли оминути тамтешнє господарство ТОВ «Племзавод «Атманай»  — найбільше бюджетоутворююче підприємство на території сільської ради. Вже третій рік товариство очолює Степан Галіцький, який радо нас зустрів, поспілкувався, показав володіння товариства і провіз полями, демонструючи сьогоднішні роботи на землі.

Підприємство вже далеко не перший рік функціонує у Атманаї, багато чого траплялося за ці часи — зміна керівництва, власників, злети, а іноді й дуже скрутні часи. Але, все одно, господарство, не дивлячись ні на що, втрималося на ногах, і зараз, за словами Степана Олексійовича, отримує досить непогані врожаї, а відповідно й доходи.

Зустріч із керівником у нас відбулася прямо на одному із полів господарства, де як раз активно йшла культивація землі. А вже наступного дня після нашої бесіди тут розпочався посів соняшника.

• З осені посіяли 900 га озимої пшениці, — каже С.Галіцький, — попри всі погодні негаразди, на щастя, сходи досить непогані. Також гарні показники мають сходи ярого ячменю, якого у нас посіяно на площі 735 га. Крім цих культур ми посіяли 300 га льону і зараз завершуємо посів гірчиці (план — 300 га), а от соняшник плануємо посіяти на площі 460 га. Всього земель у товаристві майже 3000 га.

На наше запитання про минулорічну врожайність, він відповів: «Дай Боже, щоби так було кожен рік», і поділився із нами минулорічними показниками: 35 ц/га озимої пшениці, 30 ц/га ячменю, по 15 ц/га соняшнику і льону та 12 ц/га гірчиці.

• Враховуючи нашу зону ризикованого землеробства, — говорив співрозмовник, — особливо, якщо брати до уваги повну відсутність зрошення конкретно на наших землях, то це дуже хороша врожайність.

Але не дивлячись на деякі труднощі та складне фінансове становище, залишене у «спадщину» попередниками, за два роки керівництва С.Галіцького вдалося значно оновити техніку товариства. Не без гордості він розповів, як було придбано сучасний комбайн «Джон Дір», а особливо нову важку сівалку, яка є свого роду особливістю господарства. До речі, з цього року усі транспортні засоби «Атманаю» обладнані GPS-навігацією, що дозволяє контролювати пересування та роботу тієї чи іншої техніки і використання пального.

Серед труднощів, які таки трапляються на шляху хліборобства у наших аграріїв, Степан Олексійович назвав відміну спецрежиму ПДВ, знищення лісопосадок та інших штучних насаджень, які для степової зони хоч і є нетиповими, але саме вони гасять пилові бурі, послабляють сильні вітри, затримують вологу, що сприяє покращенню ґрунтів. А ще досить значними шкідниками (напевно, буде правильно сказати, знищувачами посівів) є зграї ворон, які гніздяться поряд із полями і щороку їхня кількість лише збільшується.

Товариство по-родинному дбає про своїх 37 працівників, забезпечуючи їх безкоштовним проїздом до робочого місця, харчуванням у полі та лікарняними, не забуває керівництво й про їхнє преміювання.

Не оминає осторонь ТОВ «Племзавод «Атманай» й нагальні потреби соціальної сфери Атманайської території. Тільки минулого року понад 20 тисяч гривень товариство виділило на місцеві дитсадок, школу та інші потреби за домовленістю із сільською радою.

Поділився С.Галіцький і своїми планами на майбутнє, зокрема він не приховує того, що не відмовився б від вирощування гороху. Якщо цьогорічний врожай буде непоганим, то вже у 2017 році на землях господарства на площі 150 га має з’явитися нова культура. Крім цього думає керівник і над тим, аби збудувати новий ангар для зберігання не менше 2000 тонн зерна.

***

Довідка: Степан Олексійович Галіцький, родом із Чернівецької області. Отримавши повну середню освіту, вступив на навчання спочатку у Снятинський технікум, а згодом, після служби у армії, закінчив Львівський інститут, де здобув спеціальність агронома. Практику за фахом проходив у Німеччині і вже тоді мав змогу бачити, як працюють європейські аграрії. На жаль, як говорив нам співрозмовник, в Україні підтримка сільського господарства з боку держави просто відсутня. Ще й спецвикористання ПДВ із цього року відмінили.

Сюди, до Якимівщини, він вперше потрапив на початку 2014 року, коли йому запропонували керівну посаду у згаданому підприємстві. А там, на малій батьківщині, далеко від степового Атманаю, у мальовничому краї нині живе вся його родина — дружина, двоє дітей та четверо онуків. Він, по мірі можливості, відвідує своїх рідних та близьких, а от вони поки що не мали можливості побувати у новій домівці Степана Олексійовича, але він не виключає можливості привезти свою рідню на відпочинок на узбережжя лагідного Утлюцького лиману.

***

Сергій Лавриненко, тракторист. Вже наступного дня після свого 29-ого дня народження із самого ранку працював на культивації поля. За словами хлопця, трудиться на цій посаді і у даному господарстві вже дев’ять років. За освітою він автослюсар, тож як тільки трапляється якась халепа із його робочим транспортом, трактором CASE-8940, він одразу швидко все доводить до ладу.

Серед планів на майбутнє, які ставить перед собою Сергій, — створити власну родину, а поки він живе із батьками.

***

Прямо на полі ми зустрілися та поспілкувалися із сівальниками — досвідченим механізатором Геннадієм Зайцевим та молодим хлопцем Юрієм Стефаненком, який зовсім нещодавно став до роботи у товаристві. Юрій працює засипником посівного матеріалу у сучасну, ту саму важку, сівалку — гордість господарства. Швидко поспілкувавшись із нами та посміхнувшись у об’єктив нашої фотокамери, хлібороби одразу поїхали далі, бо відпочивати зараз ніколи, весняно-польові роботи у самому розпалі.

***

Нову сівалку, яка ще жодного разу не виходила у поле, ми оглянули у бригаді. Зараз її, так сказати, до дебютного виходу готує механізатор Микола Миколайович Чупахін. Він проводить перетяжку, регулювання та інші роботи по її налагодженню, бо вже найближчими днями саме вона буде саджати насіння соняшника.

***

А от смачними щоденними обідами, а у розпал жнив і вечерями, радує працівників атманайського поля кухарка Ірина Анатоліївна Стефаненко, яка у господарстві працює вже третій рік, до цього вона працювала за фахом у сільській школі до закриття там їдальні.

У день нашої зустрічі жінка як раз готувала їжу. У понеділок меню складалося із горохового супу, картопляного пюре, гуляшу із свинини та чаю. Зараз вона готує десь на 5-6 осіб, а при повному навантаженні денна норма порцій зростає до п’ятнадцяти.

P.S. Повертаючись із робочого відрядження, ми подумали, що не випадково по дорозі у Атманай на полі нам зустрілася зграя сірих журавлів, які вирішили перепочити і відновити сили поруч із місцем свого гніздування. Журавлі повернулися до рідного краю, щоб народити своє продовження, аби не закінчувався рід їхній. Так і «Племзавод «Атманай» потихеньку відроджує свою міць і силу, а значить відродиться і село, яке дало назву підприємству, і цьому уже сьогодні є яскраві приклади. Ми тільки один день побули у селі, а зміни на краще побачили враз.

Руслан БАЧУРІН

Фото автора