ГОРЬКІВСЬКА СІЛЬРАДА — ЧАСТИНКА ЯКИМІВСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Ми вже писали про життя-буття мешканців Горьківської сільради. Сьогодні вашій увазі, шановні читачі, представлена заключна частина розповідей про мандри районних журналістів даною територією і про знайомство із людьми, які за різних обставин переїхали з різних місць до цієї живописної місцевості.Територія сільради є інтернаціональною, бо мешкають тут представники різних національностей, культур та віросповідань, але про все по порядку. Першими переселенцями, із якими нам довелось зустрітися, була родина Карпенків, що у 1986 році, одразу після страшної катастрофи на ЧАЕС, усі гуртом із маленькими дітками приїхали із зони відчуження, як її зараз називають, сюди, у степову зону нашої країни, до с.Михайлівське. Там, у Чорнобильській зоні, Іван Полікарпович працював на водоканалі, його дружина — на ткацькій фабриці. Він і після аварії майже 20 років пропрацював на одному з підприємств, розташованих у Чорнобильській зоні, трудився вахтовим методом по 15 днів. А зараз там, де колись трудився голова родини, працює їхній старший син Андрій. Менший Віктор — куховарить у одному зі столичних ресторанів.
Сьогодні І.Карпенко на пенсії, займається своїми онуками, як раз під час нашого спілкування поряд із сусідськими дітьми бігали його маленькі онучки — Діана та Тетянка.
За рік, а саме у 1987-му, до цієї ж сільради приїхало декілька родин із Молдови. Дізнавшись про це, ми, звісно, не змогли пройти повз і не поспілкуватися із ними. Наприклад, родина Антоніни Бойштян приїхала сюди разом із родиною її подруги Катерини Тулби. У тодішньому міцному та великому радгоспі жінки не цуралися жодної роботи, працювали і продавчинями у крамниці, і доярками, і різноробами у городній бригаді… Після розпаду радгоспу, аби якось вижити, доводилося шукати підробітки. Наприклад, пані Катерина часто їздила до Турції. Крутилися, як білки у колесі, але ніхто не падав духом як тоді, так і зараз. Жінки залюбки показали нам своє домашнє господарство — курочок, свиней, корів. Ми із задоволенням слухали і щиро дякували за те, що продемонстрували нам процес доїння і подальшої переробки молочної продукції у домашніх умовах, нас навіть пригостили смачною сметаною та бринзою.
Але найбільшою приємною несподіванкою для нас стала маленька Ганнуся Ткач, яка буквально вчора (10 липня) відзначила своє п’ятиріччя. Ця дівчинка щодня (!) допомагає своїй матусі Наді доїти козу. Як це в неї виходить — можете дізнатися, переглянувши фотознімки! І робить вона це залюбки, адже отримує чудовий, а головне корисний результат — молоко.
Ми вже майже покидали село, коли нас запросили відвідати один із релігійних обрядів у період Рамазану — священного місяця представників східних культур. Це дійство відбувалося на подвір’ї родини Шахмаммеда Салаєва за участю членів сім’ї Махмудових, які мешкають у с.Степове.
Спочатку нам детально розповіли, що під час Рамазану мусульмани дотримуються посту, відмовляючись увесь світловий день від скоромної їжі. Основний сенс такого посту полягає у тому, щоб зміцнити віру кожного віруючого мусульманина, а також переосмислити свій спосіб життя, розставити життєві пріоритети, визначитися із життєвими цінностями і, звичайно, духовно збагатитися шляхом щоденної молитви, а також утримання від спокус.
Діти, учасники колективу «КСК» (Клуб східних культур, (організатори Ельнара, Ільяза та Сєвда)), продемонстрували нам декілька релігійних сценок і танців, прочитали уривки із молитов, співали пісні. Слід зазначити, що спілкування під час цього заходу відбувалося українською, російською та арабською і їхньою рідною турецькою мовами, а наймолодший учасник, чотирирічний Каміль, навіть заспівав перші рядки гімну України. Ми із радістю розділили із малечею, якій дозволяється під час посту вживати їжу запашні свіжеспечені лаваші із домашньою бринзою, медову пахлаву із духмяними напоями.
Ось таких чудових, дружелюбних та щирих друзів нашої газети ми зустріли у Горьківській сільській раді. А найголовніше, що між усіма нами одразу ж встановилася повна злагода та взаєморозуміння. Ми щиро вдячні нашому натхненнику на нові знайомства у цій сільській громаді – голові місцевої ветеранської організації Наталі Оліянівні Шпак і всім новим друзям за щирі і відкриті серця.
Миру всім!