ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ
Іноді життєва дорога повертає в такий бік, що раніше навіть і уявити собі не можна було. От, наприклад, мешканка с.Михайлівське, Горьківської сільради, Валентина Іванівна Мимрик чи могла б собі уявити, що виховавши двох дітей, які вже самі от-от народять власних діток, їй доведеться взяти під опіку ще двох? А так сталося, і трапилося це, порівняно нещодавно, коли в Харківській області від хвороби померла її племінниця у якій було два сина. Одному з них12 років, а іншому, на той час, ледь виповнився 1 місяць від народження. І от рідна тітка просто не змогла залишити хлопчиків сиротами та забрала їх собі на виховання.
Перебуваючи нещодавно на території названої сільської ради ми не змогли пройти повз цієї родини, та вирішили завітати до них в гості.
Підійшовши до воріт подвір я Мимриків нас радо зустріла господарка, яка дізнавшись про візит районних журналістів, дещо навіть зраділа, бо знає та читає нашу газету. Першим нашим запитанням було: «Як живеться вам, в цей час та ще й з двома маленькими дітьми?».
— Справляємося, каже жінка, — старший хлопчик, Олег, ходить до місцевої школи, зараз на канікулах. Досить швидко освоївся з новим місцем проживання, подружився з однокласниками і однолітками. Ганяє з місцевими хлопчаками у футбол, але і про родину не забуває, допомагає нам по господарству – виганяє на пасовище корів, як наших так і односельців. Молодшенького, Коленьку, ми виховуємо всією сім’єю, що правда доводиться його часто лікувати, бо він досить хворобливий хлопчик. Та нам допомагають рідні діти — донька, яка приїздить з Ленінського та син, який живе разом з нами.
До нашої розмови приєднався й голова родини Василь Анатолійович, він як раз займався оглядом власної сільгосптехніки. Адже вже настає час жнив, а у нього в обробітку 20 га паїв, на яких він вирощує пшеницю. «Головне щоб погода дала змогу зібрати врожай», — переживає він поглядаючи на небо.
Тільки-но промовивши ці слова, як з хати вийшла Валентина Іванівна на руках якої був наймолодшенький вже член родини – Миколка. Він своїми оченятами так уважно нас, незнайомців, роздивлявся та навіть не злякався спалаху фотокамери під час фотографування, що казати – справжній чоловік!
Наприкінці зустрічі, звісно ми, в першу чергу, побажали всім, а особливо десятимісячному хлопчику міцного здоров’я, благополуччя та злагоди.
