МОЛОДИЙ ТА МУЖНІЙ ЗАХИСНИК БАТЬКІВЩИНИ

Мандруючи вулицями одного з найвіддаленіших сіл району, Атманаю, журналісти нашого видання зустрічалися із багатьма його мешканцями. Це і зовсім юні хлопчаки, які зараз, на літніх канікулах, ганяють селом на велосипедах та відпочивають на березі лиману (точніше на «морі», як поважно його називають місцеві). Це і сивочолі, із великою життєвою історією атманайці, які із задоволенням ділилися з нами спогадами про прожиті роки. І серед тих, із ким нам випала нагода познайомитися, був один молодий, спортивний, із мужніми рисами юнак — герой цієї розповіді.Історія Андрія Демченка почала писатися ще 20 років тому, коли він народився на чудовій, мальовничій українській землі. Його дитинство було таким самим, як і у його ровесників — місцева школа, заняття спортом у вільний час… Словом, тоді він навіть уявити не міг, що настане час, коли йому, ще зовсім молодому, доведеться захищати територіальну цілісність своєї рідної та улюбленої Батьківщини.
Закінчивши Атманайську загальноосвітню школу, він як справжній чоловік вступив до лав української армії. У частини, в якій проходив строкову службу, він був єдиним представником нашої області. Після того як у державі почала накалятися політична обстановка, він як відданий патріот одразу вирушив на майдан із надією разом з іншими українцями змінити ситуацію на краще. Але як тільки на сході країни стало зовсім неспокійно, він не зміг сидіти склавши руки.
Потрапивши у зону АТО, до демобілізації перебував там 265 тривожних і страшних днів та ночей, де побачив смерть у обличчя, але про це говорити він не готовий. За словами Андрія, саме події тих днів, у яких він брав безпосередню участь, вплинули на вибір його подальшої діяльності. На сьогодні він вже здав ЗНО та планує вступити до одного із запорізьких навчальних закладів, щоб здобути спеціальність «Фізреабілітолог». Навчання планує проходити заочно, щоб одночасно із цим працювати в одному із спецпідрозділів міліції, що є цілком можливим, бо у нього є відповідна фізична підготовка і, до того ж, він пройшов горнило Донбасу.
На наше запитання, щоб він порадив чоловікам України стосовно мобілізації та ситуації на сході країни, він одразу відповів: аби не допустити страшні події, які на сьогодні вирують на території Донбасу, до наших країв, саме там треба все зупинити і якомога скоріше. Тож, він вважає, що захищати цілісність Батьківщини потрібно нам усім разом.
Нині Андрій перебуває вдома, підтримує маму Ніну Іванівну і сестру Ангеліну і впевнений, що все буде гаразд, адже у зоні проведення антитерористичної операції зараз перебуває голова їхньої родини — батько та чоловік Олександр Миколайович Лісовик.
Покидаючи будинок Андрія ми побажали йому із матусею міцного здоров’я, здійснення усіх задумів та скорішого настання у нашій державі повноцінного миру.