20 октября 2017 Район 139  0 

Баба Люся із Андріївки


На днях поталанило мені познайомитися із відомою на всю Андріївку бабою Люсею. Ця маленька бабця із сильним внутрішнім стержнем з усмішкою зустріла нас на порозі місцевого магазину. Ще до поїздки я знала, що буду спілкуватися із Люсею (по метриці) Іванівною Гнидкою — серйозною особою, і невідомо, як вона зреагує на наш візит. Дорогою довідалися, що баба Люся (і ніяк інакше) — авторитет у селі, до неї прислухаються і її поважають усі односельці і жителі сусідніх сіл.

Тож ми з порогу, як годиться, із щирою посмішкою привітали Люсю Іванівну на її робочому місці. Її допитливі очі на маленькому світлому обличчі, розмальованому візерунками долі сільської жінки, одразу відповіли взаємністю на привітання. А коли ми повідомили, що ми із «Слова трудівника», то спілкування взагалі пішло як по маслу (по оливковому!). Слово за слово, і баба Люся (так її називають усі, навіть, ті, хто молодший на пару-трійку років) трохи привідкрила шпаринку свого життя. Нас, звичайно, здивував вік нової знайомої — прикривши повіками світлі іскорки очей, вона тихенько відповіла, махнувши рукою, мовляв, які наші роки — 80!

  • О! Дай Боже здоров’я! І Ви оце за прилавком? Працюєте? Нужда змусила? — прорвало мене. — А діти у Вас є? Яка потреба Вас тут тримає — хіба нікому замінити?

Питання нестримно сипалися на маленьку продавчиню, яка сиділа у зручному пластиковому кріслі (у невеликому приміщенні, що давно не бачило ремонту, таких точно стояло ще три), як на королівський шкіпетр, обпершись на костиль ліктем правої руки. Вона із посмішкою відповіла: «Та це я свою онуку підміняю, поки вона у декреті…. 10 років уже!»

І тихенько, із мудрістю сільською, розповіла, що цей крам належить її онукам, вони живуть у Давидівці. Оборот  торгівлі у селі, самі знаємо який, тож онука може виділити на роботу у Андріївці не більше години-двох, і то не щодня. А людям же треба товар купити, коли на нього потреба стане протягом робочого дня. То 10 років назад баба Люся спробувала підміняти онуку, та й до сьогодні кожного дня, на костилі і з палицею у руках (біль у суглобах тільки сильнішає з роками) вона відкриває сільський магазинчик ще з радянською вивіскою «КООП. Продукти» і чекає на запити односельців. В основному попит земляків задовольняє по запиту на наступний день, бо ж за новою порцією краму наступного разу прийдуть, аж коли закінчиться придбане сьогодні. А хліб, сіль, сірники і товари тривалого ужитку — у постійному асортименті, а чого немає чи закінчилося — підвезуть завтра. І таки підвезуть!

Дівчата, сусідки нашої героїні, сюди приходять не лише за крамом — тож для них припасені завчасно і крісла, і ціла дерев’яна добротна лавка, яка стає у нагоді, коли одразу зійдуться андріївці до баби Люсі. Ми теж колоритно поспілкувалися із місцевими жительками, як виявилося, постійними нашими передплатницями.

  • Ми ж уже практично всі виписали «Слово трудівника» на 2018 рік, а баба Люся вголос тут нам обіцяла, що як добавлять їй пенсії до тисячі, то одразу випише, — щиро розповідали жінки. — А тобі ж, бабо Люсю, добавили 140 гривень (маючи 44 роки трудового стажу без урахування «підміни» у онуччиній вотчині) — виконуй обіцянку.

Сказали безапеляційно, як відрізали, і все тут! А взагалі подружки баби Люсі із гордістю розповіли нам, що до редакції «СТ» листи із Андріївки пише Люся Іванівна. Вона ж свого часу, коли оголошувався конкурс на написання гімну району, подавала свій варіант, і жителі села їй за це вдячні, бо ж не всі села тоді відгукнулися на пропозицію, а андріївський варіант був надрукований у районці!

Часу, як завжди, ні на що не вистачає, тож не до кінця насолодившись спілкуванням, наш екіпаж поїхав далі. Серце завжди тішиться таким дорожнім знайомствам, і на душі тепліє від усвідомлення живого стержня нашого села. Миру всім!

Белла Синиця


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.