31 января 2017 Страна 39  0 

Госпітальні округи: хто вирішує долю лікарень?


Міністерство охорони здоров’я спільно з місцевими органами влади розпочали створення госпітальних округів, про це повідомляє прес-служба Міністерства охорони здоров’я.

«Госпітальні округи створюються для того, щоб упорядкувати мережу закладів медичної допомоги. Впорядкування буде відбуватись за двома принципами: по-перше, має бути забезпечена доступність громадянина до якісної допомоги, по-друге, заклади, де надається ця допомога, повинні мати належне навантаження, аби підтримувати належну кваліфікацію медичних фахівців», — йдеться у повідомленні.

У міністерстві зазначили, що в кожному госпітальному окрузі буде визначена лікарня інтенсивного лікування, яка буде найбільш потужною в окрузі, а решта лікарень будуть перепрофільовані таким чином, щоб там надавались послуги, які не потребують високотехнологічного обладнання.

В цьому процесі кількість та напрямок лікарень визначають органи місцевого самоврядування, міністерство пропонує лише технічні розрахунки порядку формування округів.

Згідно з нормативними документами, до складу госпітального округу повинно входити не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого та/або другого рівня та інші заклади охорони здоров’я. Перелік медичних втручань з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги затверджуватиметься МОЗ, так само, як і примірні табелі матеріально-технічного оснащення лікарень.

Міністерство також визначає нормативи кількості обслуговування пацієнтів. Так багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування 1-го рівня має обслуговувати не менше 120 тис. осіб, а 2-го рівня — не менше 200 тис. осіб.

Межі та склад госпітальних округів повинні визначатись таким чином, щоб жителі, які в них проживають, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги у межах свого госпітального округу. Адміністративним центром госпітального округу визначається населений пункт, як правило, місто з населенням понад 40 тис. осіб, в якому розміщена багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня.

Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не повинен перевищувати 60 хвилин, та бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 км.

У 2017 році місцеві ради кожного округу (районним, міським, ОТГ) повинні створити спільний майданчик для ухвалення рішень та розробки спільної позиції щодо майбутнього округу — Госпітальну раду (дорадчий орган, рішення якого мають ухвалюватись місцевою владою). До неї увійдуть представники кожного міста обласного значення, району та ОТГ госпітального округу пропорційно до чисельності їх населення.

Джерелом фінансування розробленого госпітальним округом багаторічного плану розвитку госпітального округу можуть бути місцеві бюджети територіальних громад, недержавні інвестиції, спонсорські та благодійні внески, кошти міжнародної допомоги та інші джерела. Місцева влада має провести роз’яснювальну роботу щодо діяльності госпітальних рад і пояснити людям як функціонуватиме медицина в окрузі.

Дуже важливо для місцевої влади в рамках роботи над госпітальними округами визначити шлях першочергових інвестицій: дороги для доїзду швидких, пріоритетні медзаклади тощо.

Крім того, пропонується в регіонах провести перемовини із перевізниками, аби створити маршрути транспорту, який би з сіл та містечок довозив людей безпосередньо до лікарень. Це покращить доступність до медичної допомоги в перехідний період.

Неефективність наявної медичної інфраструктури в Україні:

При дуже низькій якості медичних послуг Україна є четвертою в світі за кількістю лікарняних ліжок на душу населення (В Україні — 879 на 100 тис. населення; в середньому в країнах ЄС — 527,4 на 100 тис. населення;) та другою у європейському регіоні (після РФ) за середнім рівнем тривалості госпіталізації (В Україні — 11,8 днів, в ЄС — 8,08 днів). Україна також має більшу порівняно з середнім для ЄС кількість лікарів та медичних сестер.

У той же час, більшість медичних закладів в Україні — це малопотужні та малозавантажені лікарні, які мають зношені основні фонди та застаріле технічне оснащення. Така організація мережі створює дві проблеми. По-перше малочисельні послуги мають високу відносну собівартість: надавати їх в більшому обсязі було б вигідніше. По-друге, фахівці, що не мають достатньої завантаженості (на відміну від тих, хто працює «на потоці» у потужних добре оснащених лікарнях) поступово втрачають кваліфікацію та життєво необхідні для пацієнтів практичні навички. Адже не варто очікувати якісних та безпечних послуг від хірурга, який здійснює у кращому випадку лише кілька серйозних операційних втручань на місяць.

За матеріалами мережі Інтернет


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.