27 января 2016 Район 70  0 

Спасіння потопельників, або як ми тонемо, коли у кранах сухо


DSC_0477

Питання питної води знову і знову піднімається у районі. На минулому тижні про організацію водопостачання на території трьох сільських рад: Горьківської, Чорноземненської і Новоданилівської — у кабінеті голови районної ради Ю.В.Шила говорили очільники територій із спеціалістами різних суміжних галузей, депутатами районної ради. У роботі наради взяв участь голова райдержадміністрації О.Є.Правосуд. Ініціював цю зустріч голова районного об’єднання фермерів В.Я.Ганов — мешканець одного із сіл, у яких останнім часом тема водозабезпечення і ціни питної води стала «топ-темою».

На цій нараді не було представників нової організації, яка ще із середини літа минулого року вийшла із пропозицією обслуговувати водогони і забезпечувати населення згаданих територій дніпровською водою. Питання, як уже достеменно відомо і районка про це писала неодноразово, має чимало нерозв’язаних підпитань. По-перше на всіх представлених територіях ситуація із питною водою складається по різному. Об’єднує їх поставщик води (у даному випадку КП «Облводоканал») та зношеність водогонів, які не можуть витримувати тиск під час подачі води, щоб забезпечити села у кінці мережі. Теза про те, що «підніміть тарифи, і у вас постійно буде питна вода» не працює. Бо, найімовірніше, її не буде влітку, коли водозабір збільшиться у рази, а атмосфери подачі збільшувати не дозволить стан мережі. На цьому схожості закінчуються і починаються індивідуальні підходи вирішення проблеми водопостачання.

Сьогодні дуже гостро постало питання чому ж місцеві жителі не хочуть взяти на себе відповідальність за водопостачання своїх же сіл і ще й заробляти непогані кошти, продаючи воду по ціні 15,60 гривень, як це збирається зробити мелітопольська фірма. Особисто я можу відповісти на це питання: вони ж місцеві, бо живуть на цих територіях, і коли почнуться перебої із подачею води, земляки одразу ж звинуватять постачальників, а вони ж ось поруч живуть. А так, коли постачальники «чужаки», то весь негатив обрушиться на голови сільських голів, або, у крайньому випадку, на місцевих депутатів, які змушені були чи будуть голосувати за високі тарифи. І так уже не перший рік водиться ця проблема по замкнутому колу і виросла вона тільки за останні півроку уже із 6,05 аж до 15,60 гривень. І доки на вулиці холодно — вода тече, і можна грошиків зібрати непогано, а як прийде тепло і води не вистачатиме (бо є й такі, що і городину повним ходом поливають дніпровською водою, а без лічильника платять за членів родини та пару-трійку курей за нормами споживання), то доки проблему обговорять-вирішать, то й літо закінчиться… І знову можна буде, закоркувавши гумовим джгутом діряву чавунну чи азбестову трубу, «обслуговувати» населення.

Нині потрібні кардинальні зміни, а значить — кардинальні капіталовкладення. Сьогодні у сільських бюджетах і кошти на рахунках є, та проблем за останні два із половиною десятиліття зібралося стільки, що їх потроху ні на що не вистачає. А чекати лише дотацій — сьогодні теж не вихід. Це розуміють очільники усіх рівнів, і всіх територій району, а ми, мешканці всіх сіл і селищ, і досі вважаємо, що влада нам все має зробити, бо ми ж її вибрали. Вибрали по одному, а як відомо, один у полі… На нараді двоє із трьох сільських голів територій обрані своїми земляками тільки у жовтні 2015 року і, напевне, це питання — одне із перших, яке після ейфорії перемоги повернуло їх до буденної реальності. На одній території нові ціни прийняли, але голова розуміє, що це ж не вихід, а місцевий директор комунгоспу на відріз відмовляється обслуговувати ще одне село сільради… На іншій території вирішили проблему «заколисати» перепискою із обласною радою і їхнім дітищем «Облводоканалом», а у цей час у всіх селах ради б’ють фонтани із дніпровської води, а всі чекають, хто і кого переламає «через коліно». І тут голова розуміє, що щось не те… А де ж ми? Всі — і просто мешканці, і підприємці-товаровиробники із технікою, досвідом і… матеріальною підтримкою. Адже, по великому рахунку, матеріальна підтримка стане для самих себе, бо ми всі добре знаємо, чиїх рук справа спасіння потопельників.

На нараді прийняли рішення, встановили строки і про результати районка обов’язково напише. Головне, проблему водопостачання зрушити із місця. І приклади у районі є. У Розівці нині залишилося всього 700 метрів незаміненої на пластик труби, а починали із того, що із кожного двору збирали кошти і добавляли до коштів із сільського бюджету. Мешканці вулиці Леніна із Шелюгів самі у складчину замінили вуличний водогін на пластик, бо ні на кого не надіялися, і тепер із водою. Давидівці, вовчанці і ті ж розівці, петрівці, охрімівці і червоноармійці змогли ще й європейські кошти (програма ЄС/ПРООН) залучити до своїх КРЕВНИХ із кожного двору, щоб вода була у їхніх помешканнях.

Тетяна БЕЛИМЕНКО, фото автора.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.