9 октября 2019 Район, Страна 1 115  0 

«Всі, хто сьогодні виступає за продаж землі, навіть якщо це Президент — вони за руйнування нашої держави!»


Так розпочав наш діалог, а вірніше свій монолог, фермер із багаторічним досвідом ведення сільськогосподарського товарного виробництва у засушливому південному регіоні України, депутат Якимівської селищної ради, голова СФГ «Віта» Олександр ЧКАН.

  • Мої висновки — результат безпосередньої роботи на землі. Сьогодні, як і два десятиліття поспіль, у земельній сфері, на жаль, повний безлад. Весь цей час у високих столичних кабінетах намагаються на папері врегулювати земельні питання, а нас, сільгосптоваровиробників, тут на землі від їхньої діяльності лише «штормить». Як пішли реформи у земельному законодавстві, так для селян настали часи багаторічних поневірянь і здирництва. В Україні уже тричі змінювали форму реєстрації договорів оренди земель сільськогосподарського призначення за наш рахунок. І досі переважна більшість земельної документації не впорядкована. Визначення права власності документально не завершене: органи місцевого самоврядування, кадастрові служби, земельні служби і держреєстратори знаходяться у стадії «лебедя», «рака» і «щуки». І на такому підгрунті відкритий продаж землі зведе нанівець будь-яку надію на стабільне життя і розвиток у селах, особливо у сільській місцевості засушливого півдня країни.

Сьогодні ми працюємо у переважній більшості на орендованій у держави і пайщиків землі, сплачуючи податки і вбивчий ПДВ, а ще мало-по-малу допомагаємо місцевим органам утримувати соціальну сферу на селі. У разі ж відкриття ринку земель зараз, першими викупити її у селян зможуть великі агрохолдінги та олігархи, або, не дай Боже, іноземні компанії через підставних осіб, адже до українських грунтів багато охочих. І у цьому я вбачаю велику загрозу всім селянам: і власникам паїв, і всім, хто вирощує хліб та забезпечує продовольчу незалежність України. Сьогоднішні фермери навряд чи зможуть водночас викупити ті площі, які вони обробляли десятиліттями, а мілкі і середні сільгосптоваровиробники можуть взагалі залишитися без засобів виробництва, якщо пайщики вирішать продати землю.

Що робити місцевим фермерам, які за час своєї роботи на землі створили виробничу базу, придбали недешеву техніку, впорядкували структуру зберігання збіжжя і техніки? Як далі вести виробничу хліборобську діяльність?  Як бути з людьми, які зараз працюють у наших господарствах на постійній основі, сплачують прибутковий податок та поповнюють пенсійний фонд. Самі ж власники землі наражаються на небезпеку отримати копійчаний мізер від реальної вартості їхніх паїв.

Як бачимо, і я так вважаю, що нині відкритий ринок землі в Україні не на часі. А всі,  хто сьогодні виступає за продаж землі, навіть якщо це Президент, — вони за руйнування держави і підштовхують Україну у прірву! Спочатку треба провести ретельну інвентаризацію всієї землі, особливо сільськогосподарського призначення. Далі створити державну структуру, яка лише одна зможе викупляти землі сільськогосподарського призначення у власників. А потім делегувати органам місцевого самоврядування повноваження на право передачі земель сільськогосподарського призначення у оренду за визначеними вимогами та правилами. Земля — це коріння України, її продовольча безпека, гарантія територіальної цілісності держави, це довічна власність нашої Батьківщини.

У такому алгоритмі дій для наведення порядку у земельній сфері я підтримаю будь-якого державного діяча, який вважає, що відкриття ринку землі в Україні нині не на користь нікому!

Дорогі якимівці, власники паїв та орендарі, згадайте ті часи, коли у 90-ті наші керманичі організовували денаціоналізацію промислових підприємств, енергетичних ресурсів. Коли кинули селян із земельними паями на самовиживання без будь-якої програми розвитку аграрного сектору: сам на сам із природою та виробничими труднощами.

Найактивнішим, найвідповідальнішим довелось крок за кроком боротися із бур’яновими хащами на полях, відбиваючись від нищівної політики влади у царині цін, вартості палива, добрив і запчастин, а також відсотків  банківських кредитів для сільгоспвиробників. Сьогодні всі площі обробляються, дають необхідну віддачу. 2019 рік — рік самого високого врожаю зернових за останні десятиліття в Якимівському районі.

Але, на жаль, цих змін не хочуть бачити і розуміти державні діячі високого рівня. Нам безкінечно нав’язуються якісь реформи, перебудови, які, по факту, наближають нас лише до зниження рівня життя. У першу чергу це відчувається на прикладі сільської медицини, освіти, культури, соціальної сфері, на дорогах, пенсіях і т.і. І так звана децентралізація нічого доброго не несе мешканцям сіл України, вона лише віддаляє людей від держави, саме людей із сільських територій. Комусь це потрібно? Мабуть, так! Потрібно, щоб молоді люди виїздили за кордон на заробітки, а у селі залишились тільки пенсіонери, у яких ще можна за безцінь скупити земельні паї, і крапка. Якраз саме у час, коли йде війна на Сході і лише збільшується зубожіння населення, Верховній Раді треба приймати Закон про ринок землі в Україні! Де відкритий діалог наших депутатів Верховної Ради, президента, прем’єр-міністра Із народом? Хто їм дав право та повноваження порушувати Конституцію України, де чітко сказано: земля це власність українського народу.

Я розумію, що багатьом громадянам України байдуже питання продажу землі. Так, міське населення та частина працівників соціальної сфери у часи розпаювання земельних часток не отримали. Частина доведених до зубожіння жителів похилого віку сіл також не проти сьогодні отримати гроші за земельні паї, щоб якось покращити своє матеріальне становище, комусь хочеться отримати гроші зараз, а там як буде.

І при всьому цьому дуже добре, що нині в Україні чимало людей не можуть залишатися осторонь від такого доленосного питання нашої держави. Так, 3 жовтня мені довелось побувати на мітингу-протесті «Ні безвідповідальному продажу землі в Україні!» біля Верховної Ради. Цю акцію організували Аграрний союз України (голова Г.В.Новіков), Асоціація фермерських господарств та сільгосптоваровиробників, Аграрна партія України та громадські організації. З усієї країни з’їхалися представники аграрного сектору, місцевого самоврядування у кількості до 8000 осіб, у т.ч. з нашого району 50 осіб.

Захід проходив з 10 до 13:00 на площі перед Верховною Радою. Виходили до промови представники всіх областей — і керівники підприємств, і прості люди. До діалогу із аграріями були запрошені керівник профільного комітету Верховної Ради, депутати Верховної Ради, міністр економіки, президент, всі, хто має відношення до організації життя українських громадян.

У промовах взяли участь Геннадій Новіков, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Олег Тягнибок, колишній депутат Степан Хмара. Діючий депутат 81-го округу Павло Мельник тричі виходив до аграріїв і пообіцяв, що він не буде підтримувати даний законопроект. Всі виступаючі, у тому числі прості кияни, селяни, які не мають відношення до сільськогосподарського виробництва, заявляли про те, що земля — матір України. Не можна її продавати взагалі, а тим паче, як картоплю чи щось інше на базарі. Не на ринку, а ще раз повторюю — на базарі.

На жаль, депутатів від Слуги народу не було, і запрошене керівництво на площу не вийшло. Під час виконання гімну України по завершенні мітингу бриніли сльози на очах у присутніх, та й у мене особисто, за нашу багатостраждальну країну, яка, така прекрасна і спроможна, ніяк не може стати на ноги, та від гордості за людей, які є патріотами української землі, і їх багато!

Дорогі земляки! У нас із вами дуже багато проблем, які треба вирішувати РАЗОМ. На жаль, політики намагались робити і роблять все, щоб віддалитись від нас, від нормальної та розумної організації життя всього українського суспільства. Вони постійно, знаходячись у човні, мутять воду там, де ми живемо. А де ми живемо? Ми живемо на Півдні України, на «сковорідці розпеченій», без Молочного та Утлюцького лиманів, без доріг. Без нас потихеньку будуються вітряні електростанції, які нічого громаді не принесуть. По суті справи, територія району перетворюється на площадку для бізнесу, пустелею, без колись процвітаючого Алтагиру та дитячо-оздоровчої зони, без рибних нерестилищ та лісосмуг. Ми забули, що інколи піврайону заносять пильні та снігові бурі і т.п. Село, де я народився, не дарма називалось Кучугури, де взимку доводилось у домівки заходити через горище, через снігові заноси, а весною чи восени дихати через захисні пов’язки, бо повітря було змішане із піском та землею.

Впровадження ринку землі — це останній етап шляху до перетворення України на пустелю чи полігон. І поки ми разом не зупинимо цей процес і не розберемось з усіма цими питаннями, доки не будемо якісно впливати на їхні позитивні вирішення — доти рухатись вперед ми не зможемо!

Мені соромно перед ветеранами трудового фронту Якимівщини, перед пам’яттю тих колгоспників та робітників радгоспів, які залишили нам у спадщину прекрасні школи, гарні села, добре розвинену інфраструктур, а головне —  перспективу для подальшого розвитку господарств та району в цілому. Соромно, що нам цю естафету не вдається утримувати на належному рівні. Триматись на рівні сьогодні всім тяжко — і заможним, і не заможним. Падати ще нижче ми не маємо права.

Об’єднаймо всі можливі зусилля для покращення життя!

Записала Т.Белименко

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.