8 октября 2018 Район 86  0 

Храм, у якому правиться раз на рік


У день святих Віри, Надії, Любові і їхньої матері Софії — у Петрівку з’їжджалися люди із навколишніх сіл і районів. Місце зупинки позначив рядок легковиків, хоча ми орієнтувалися на церковний купол на сільській хатині.

Ось він — невеличкий, золотавий винирнув із гущі дерев. У глибині приватного подвір’я в притик до сільської хати притулилася новенька споруда, увінчана церковним куполом. Доріжка до входу уквітчана розлогими трояндовими кущами, які 30 вересня буйно цвіли у вересневій прохолоді (воду для посадки примхливих красунь носили із річки, щоб усі прижилися!), а вхід до Божого храму уквітчав віночок місцевої дітвори. Дівчатка і двійко хлопчаків, один із яких із однорічним молодшим братиком на руках, простояли усю святкову службу і причастилися. У самій же церкві місця, на перший погляд, було не багато, але вмістилися усі бажаючі.

Найпершою до храму до свого першого у житті причастя прибула найстарша жителька села — дев’яносто річна тітка Галя Стецун. Вона так уважно слухала Святе писання і настанови священнослужителя ієромонаха Арсенія та піснеспіви хористок із Великотернівського Свято-Георгіївського храму, що навіть розгубилася, коли вручала подарунок рідному Петрівському храму. До причастя у той день стали практично всі місцеві парафіяни і малеча. Люди готувалися до святого таїнства, адже домашнім ділом у рідному селі зробити це вони можуть лише один раз на рік — у день пам’яті святої родини, на честь яких після завершення будівництва буде освячений храм у Петрівці.

А нині двоє сподвижників — подружжя Люби і Толіка, по волі Божій, взявши благословення, торують власну дорогу до царства Небесного, будуючи Божий дім у селі, де народилася дружина. П’ять потому вони підбирали місце для власного помешкання і майбутньої церкви. Прикупили хатину у хазяйки на ім’я Надія.  Ще була живою Любина мама, 1930 року народження, яка спочатку сумнівалася у втілені намірів уже дорослих своїх дітей, на руках у яких була семирічна донька. Однак, спостерігаючи, як вперто її зять викопав у повний власний зріст фундамент і залив його, винесла свій власний вердикт про пожертвування на церквушку: маю пенсії тисячу триста гривень, значить на триста мені ліків будете купувати, а тисячу використовуйте на будівництво. Так мало-помалу — частинка із пенсії старенької (за рік її не стало , тільки фундамент майбутньої церкви бачила вживу) та скромний виторг із домашньої пасіки (Анатолій поміж роботою на будівництві ще й бджолами займається) – почала вимальовуватися церква. 30 вересня 2016 року у день святих, на вірі, надії і любові яких тримається наш світ, вперше отець Арсеній відслужив божественну літургію, бо були готові уже стіни і дах сьогоднішнього храму. Цього року архімандрит Іоан із братією Мелітопольського монастиря пожертвували озолочений купол, який тепер возвеличує скромну споруду. Протягом останнього року, промислом Божим, за висловом кормчого священнослужителя, знайшлися благодійники, які жертвували на будівництво. Тепер у домі Господньому є світло і велична люстра із канделябрами, кахлем викладена підлога, а сонячне світло заливає храм через сучасні віконниці…  Так крок-за-кроком дві пари невтомних рук і віра у небесний промисел рухає будівництво вперед. Тричі за службу священик згадував безіменно кожного, хто жертвує на храм Божий, і тричі до небес здіймалася хвала і подяка віруючих людей, у пам’яті яких згадка про благодійників буде у віках.

Після святкової літургії гостинні петрівці, як годиться у храмовий день, запросили присутніх на святкову трапезу. Почесні місця знайшлися всім, хто з’єднався того дня у молитві. Домашні наїдки і напої петрівські господині знесли до трапезної із усього села. Стіл не вміщав усього приготовленого із любов’ю і радістю про місцеву благодать. Таких смачних, здавалося б буденних і звичних страв, авторка цих рядків ніколи і ніде ще не їла. У затишку надвірної тимчасової споруди, на свіжому повітрі, у дружньому колі однодумців із вірою, надією на кращі часи і любов’ю до ближнього возносилися у височінь найчистіші помисли вірян.

Дякую петрівцям за прекрасну можливість приєднатися до вашого бажання наблизитися до святинь.

Тетяна БЕЛИМЕНКО

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.