ВЧИТЕЛЬ. ВЧЕНИЙ. ЛЮДИНА.
(До 100-річчя з дня народження З.С. Лахманлоса)
Не одна генерація випускників Якимівської середньої школи, пізніше середньої школи №1, а нині Якимівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 з вдячністю та повагою згадують свого учителя – Захара Соломоновича Лахманлоса. У цього звичайного вчителя і не менш простої людини, в самому повному обсязі проявилися високі якості достоїнства, мудрості, величезної життєлюбності та віри в справедливість. І ученики по-справжньому любили його, щиро поважали його розум, життєву мудрість людини, що жила великим і яскравим життям, обпаленим військовим лихоліттям.
Він завжди впевнено дивився людям і правда в очі. Він не ховав погляду, тому що, будучи солдатом, нікого і ніколи не боявся, а будучи учителем – був впевнений у справедливості, будучи людиною – був чесним. Саме цього він вимагав від своїх учнів.
Як історику влучну характеристику Захару Соломоновичу дав Анатолій Іванович Горобій: «Він був рушієм нашої історичної пам’яті, яка повинна жити, якщо ми люди. А імла, крізь яку ми ледь розрізняємо давню картину, що ж, вона від того й туманна, що ми, сучасники свого століття, а не того далекого часу, що назавжди від нас відійшов».
Та скільки б ми не згадували добрих слів та незвичайних шкільних історій про Захара Соломоновича Лахманлоса, ніколи всього не вискажеш.
Однак, ми завжди повинні пам’ятати, що саме 27 травня 2018 року Вчителю, Вченому і просто Людині – Захару Соломоновичу Лахманлосу виповнилось би 100 років.
Він, випускник 1941 року Московського державного педагогічного інституту, пройшов народне ополчення з серпня по жовтень і випробування фашистським оточенням під Вязьмою. Він відчув на собі біль втрати друзів. І про це він писав неодноразово у своїх спогадах.
Він майже ніколи не розповідав про своє перше учителювання в Новосибірській області. Та все ж зберігав у власному архіві доволі багато матеріалів того часу.
У 1943 році з відновленням навчань у вузах Москви, Захар Соломонович намагається вже вкотре втілити свою мрію – вступити до аспірантури. І це йому вдається. Та із звільненням України від фашистських загарбників вже у вересні 1944 року Захара Соломоновича направляють вчителем історії до Якимівки. Школа, де довелось йому працювати, перебувала не в найкращому вигляді та стані. Однак це не злякало нового молодого вчителя. Він жив розумінням, що в цю мить саме на цій ниві – він потрібний найбільше. А свою науку він передавав юному поколінню, організувавши історичне товариство у 1940-1950-х роках. Про це товариство тоді багато писали у професійних педагогічних журналах, а досвід цієї роботи переймався іншими вчителями історії. Захар Соломонович до дитячих сердець шукав підхід через позакласну роботу. І це йому вдавалося.
Захар Соломонович Лахманлос заклав наукові засади нашого якимівського краєзнавства. Він відкрив доволі багато невідомих і забутих сторінок історії нашого краю. Його відкриття знаходили яскраве відображення на сторінках районної газети «Слово трудівника». Але найбільшим його досягненням стала публікація в багатотомному науково-популярному енциклопедичному виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область». Пізніші, разом з колективом музейчиків, колег він приймав участь у створенні багатотомної Книги пам’яті часів Другої світової війни.
Будучи вчителем від Бога, істориком, вченим і краєзнавцем від природи, Захар Соломонович не допускав у своїх публікаціях неперевірених фактів. А тим більше – викривлених. Саме завдяки його такому ставленню до пошукової роботи у краєзнавстві 11 наших земляків-підпільників були нагороджені медаллю «За отвагу» (посмертно).
Захар Соломонович Лахманлос зібрав багатий матеріал з історії Якимівки і Якимівської школи і невдовзі створив шкільний музей, де був сам гарним екскурсоводом. Його допомога у створенні музею на громадських засадах в селищі Якимівка теж неоціненна. Адже саме відтоді веде свій початок нинішній Якимівський районний історико-краєзнавчий музей.
У Захара Соломоновича було багато друзів. Особливо щиросердою була дружба трьох світочів інтелекту, культури і таланту; вчителя і вченого Захара Соломоновича Лахманлоса, композитора, поета, автора багатьох пісень Шермейстера Леоніда Юлійовича і художника Бєлічкова Володимира Прокоповича.
Серед гарних друзів Захара Соломоновича Лахманлоса були і Олексій Миколайович Сидоров, і Віктор Олексійович Фесик, і Анатолій Іванович Горобій, і… Напевно, сторінки не вистачило б, аби назвати людей, яких Захар Соломонович вважав за своїх друзів. Вони дуже часто заходили до нього в гості. Багато говорили про історію, про життя-буття. Слухали музику. Особливо Захар Соломонович, як учитель, воїн, людина, захоплювався піснями Булата Окуджави. З замиранням сердець слухали пісні Окуджави і друзі, і колеги, і школярі.
Та головною опорою для Захара Соломоновича залишалась сім’я. Тут він знаходив відпочинок від нагальних справ у школі. Будучи гарним масовиком-затійником, і дочку Тамару і дружину Анастасію Олексіївну він долучав до інтелектуальних ігор, або недільних читань уголос. Під час тривалих вчительських відпусток Захар Соломонович возив свою сім’ю до міста свого дитинства Євпаторії.
…Захар Соломонович Лахманлос прожив яскраве і світле життя, цінував кожну її мить і бачив справжнє щастя у дрібницях. Прийшовши до Якимівської середньої школи учителем історії та суспільствознавства, він зрозумів, що найкращий спосіб щось знайти – перестати шукати, а найкращий спосіб чогось дочекатися – перестати чекати.
Хороші люди завжди не знають, що вони достойні захоплення. Просто не знають…
Автором цих рядків до 100-річя з дня народження підготовлено книгу про Захара Соломоновича Лахманлоса, де на більше як сотні сторінках – життя цієї благородної Людини. Днями книга вже побачить світ. Її можна замовити у автора.
Віктор ГНЄДАШЕВ
