Славить рідну землю — життєвий подвиг видатної людини!
Серед видатних людей, жінок Якимівського району, сьогодні треба відмітити жінку-трудівницю, жінку-мати, жінку-керівника з великої букви МОРОЗОВУ Валентину Степанівну, яка нині відмічає свій славний Ювілей.
ДИТИНСТВО, НАВЧАННЯ, ПОЧАТОК ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Валентина Степанівна Морозова народилась 12 квітня 1938 року у селі Юр’ївка Приморського району Запорізької області у хліборобській сім’ї. У дні її народження батько проходив строкову службу у Червоній Армії. Після демобілізації працював трактористом у місцевому колгоспі. У перші дні війни був призваний на службу, відступав із частинами діючої армії під натиском фашистів і загинув у перших же боях під Смоленськом.
Мати — Катерина Митрофанівна залишилась із двома доньками: Валентиною і Раїсою, яка тільки-но народилась. Як могли, з допомогою земляків, пережили період фашистської окупації. У голодні післявоєнні роки мати для того, щоб дівчатка вижили, продала і поміняла на хліб майже всю свою одежину. Валентина, як старша, допомагала матері по домашньому господарству, піклувалася про молодшу сестру. Мабуть, у цей час вона і зрозуміла, що хліб — це найдорожче у світі надбання, без якого не можна жити, це життя і щастя людини, гордість країни.
Після закінчення у 1952 році школи, Валентина не вагаючись вступила до Ногайського сільськогосподарського технікуму на агрономічний факультет, тому що сільське господарство для неї було з дитячих років рідною стихією.
Одержавши диплом, за направленням вона почала працювати рахівником, потім агрономом відділку радгоспу “Переможець”, який був розташований на той час більше як на 36 тис. гектарів землі. У селищі Якимівське, а це було відділення №5, вона познайомилась і вийшла заміж за вчителя біології Анатолія Миколайовича Морозова. У 1965 році Анатолія Миколайовича направляють працювати вчителем біології і хімії Червоноармійської восьмирічної школи. Разом із дружиною вони поселяються у селі Червоноармійське.
Валентина Степанівна у колгоспі імені Калініна почала працювати агрономом у комплексній бригаді. Колгосп почав освоювати мале зрошення. Навесні 1967 року з глибинних свердловин були политі перші 27 гектарів земель, на наступний рік — 280 га, потім — 500 га. Саме тоді було вирішено створити кормодобувну бригаду, щоб виробництво, заготівлю, переробку, збереження і транспортування кормів зосередити в одних руках. Правління колгоспу затвердило керівником Валентину Морозову, а помічником — бригадира тракторної бригади Петра Кривопуска. Обидва — обізнані спеціалісти, до роботи беручкі. До речі, і знання, одержані в Херсонському сільськогосподарському інституті і Мелітопольському інституті механізації, було де застосувати на практиці. Зрошувальні землі давали стабільні результати: з одного гектара одержували по 348 ц буряків, по 164 ц зеленої маси озимих культур, по 160 ц зеленої маси однорічних трав, кукурудза на силос — 300-400 центнерів (на богарі — 100 ц). Якщо за літо раніше трави скошували, в найкращому випадку, два рази, то зараз не було дивним зібрати врожай з поля чотири рази.
У 1971 році Валентину Степанівну затверджують головним агрономом колгоспу, начальником цеху рослинництва. За колгоспом було закріплено 6741 га землі, у т.ч. 6077 га ріллі. Загальна площа поливних земель у колгоспі становить 1368 гектарів. На полях збудовано й наповнено водою тринадцять водозбірних басейнів місткістю 30-50 тисяч кубічних метрів води кожен. П’ять басейнів будується. Працює 17 дощувальних установок, а це близько 40 чоловік механізаторів із помічниками та ланкою обслуговування.
Земля закріплена за двома мехзагонами, у кожному майже по три тисячі гектарів ріллі.
У колгоспі посаджено 98 га «пальметного» саду. Щорічно знімається добрий врожай яблук Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка, Джонатан, Делішес та інші. Є невеликі ділянки абрикос, черешні, сливи, груші.
Численний склад має городня бригада. Овочі, вирощені ними, своєчасно потрапляють до колгоспної їдальні, польових станів мехзагонів, колгоспної крамниці. Майже всі колгоспники готують на зиму продукцію, яка вирощується в колгоспі: огірки, помідори, буряки столові, кабачки, баклажани, перець солодкий і гіркий, капуста.
Яку треба мати мужність, завзятість, працездатність, наполегливість, силу волі, самовідданість, щоб направити підлеглих на всіх цих ділянках на виконання своїх службових обов’язків? А, крім цього, Валентина Степанівна дружина і мати двох донечок. Вони потребують домашнього затишку та материнської уваги. Встигати на роботі і вдома — це уже подвиг!
Вінець хлібороба у боротьбі за врожай — це жнива. У червні 1977 року на розширеному засіданні партійного комітету та правління колгоспу Валентина Степанівна доповідала:
— Настає важливий екзамен для хліборобів, що вимагає мобілізації всіх сил, знань, всебічної підготовки, високої організації роботи. Жниварі колгоспу добре підготували все необхідне до збирання врожаю.
Основне навантаження, звичайно, випадає на долю механізаторів, яким належить зібрати зернові на площі 3100 гектарів, у тому числі пшеницю, ячмінь, горох, овес і просо..
Для цього у колгоспі підготовлено 13 комбайнів СК-5 ”Нива”, два — ”Колос” для прямого комбайнування і підбору валків. А для косовиці у валки є 7 жаток. Вся техніка добре відремонтована і випробувана.
Так як хліба цього року низькорослі, то ми потурбувалися про пристосування для низького зрізу на двох жатках ЖВН-6, що здвоюватиме валки. На жатці ЖНС-6,2 також є такі пристосування.
Особливу увагу звернули на боротьбу із втратами зерна. На всі комбайни поставили додаткові фартухи, наростили вітрові щити, провели повністю герметизацію.
Навантаження у нинішньому році більше, ніж торік. Так, на комбайн воно становить 238 гектарів, а на жатку — 460. Для того, щоб справитися із цим навантаженням у стислі строки і якісно, буде організована двозмінна робота. З метою прискорення збирання врожаю понад 80 процентів площі збиратимемо роздільним способом.
Для забезпечення належних темпів і якості чітко проведено організаційні заходи.
У колгоспі створено два збирально-транспортні комплекси на базі двох механізованих загонів під керівництвом Івана Дмитровича Черняєва та Миколи Єгоровича Катуніна. У цих комплексах діятиме по дві ланки, що складаються з трьох-чотирьох агрегатів. За кожною ланкою закріплено автомашини і трактори з візками для перевезення соломи та зерна.
Подбали і про технічне обслуговування техніки в полі. Для цього створено дві ремонтні ланки, які забезпечені автомобілями-заправниками, машинами-літучками, необхідним запасом інструментів та запасними частинами, що найчастіше виходять з ладу.
У період збирання діятиме розроблена система морального і матеріального стимулювання. Широко буде забезпечена гласність змагання — цим займатиметься диспетчерська служба.
Намолот кожного комбайнера буде позначатися щоденно зірочками на комбайні. Передовикам вручатимемо перехідні червоні вимпели, їм присвячуватимемо ”блискавки”.
Щодо матеріального стимулювання, то переможцям соціалістичного змагання на косовиці і підбиранні зернових та гороху будуть вручені премії за перші три місця в розмірі 60, 40 і 20 карбованців. Ланкам і комплексам, які виборють перші місця, також вручатимемо премії.
Подбали і про культурно-побутове обслуговування жниварів. В обох комплексах створені ланки, які займатимуться організацією триразового харчування безпосередньо в полі, забезпеченням механізаторів мінеральною водою, організацією виступів агіткультбригади.
Уся збиральна кампанія була проведена строго за цим планом і за підсумками року районна газета (редактор І.І.Гогунський) надрукувала статтю:
Працею звеличені, славою увінчані. Урожайні турботи 1978 року. – Газета “СТ”, 25 лютого 1978 року, №25.
Понад десять років працює у колгоспі імені Калініна Валентина Степанівна Морозова, спочатку — агрономом, а останнім часом — начальником цеху рослинництва. Вона проявила себе знаючим і вмілим спеціалістом сільськогосподарського виробництва. Їй було присвоєно почесне звання “Краща за професією”. За успіхи, досягнуті у минулому році, Валентину Степанівну нагороджено орденом “Знак Пошани”. Під її керівництвом хлібороби колгоспу виростили по 34,5 центнера з гектара, а валове виробництво зерна довели до 12620 тонн, що становить 154 проценти виконання народногосподарського плану.
Досвідчений агроном неухильно турбується про забезпечення високого урожаю нинішнього року. Всі озимі посіви на площі майже три тисячі гектарів підживлені. Повністю готові хлібороби і до проведення весняних польових робіт. Насіння протруєно, складено чіткий робочий план.
Сівбу ярих культур, разом із пересівом заплановано провести за три робочих дні. Дванадцять сівальних агрегатів укомплектовано механізаторами для двозмінної роботи.
ПРАЦЯ І ШАНА ПІСЛЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКОГО
У 1978 році В.С.Морозову обирають головою колгоспу імені ХХ з’їзду КПРС. Йде наполеглива робота з підбору, розстановки і виховання керівних кадрів для господарства і кадрів масових професій. Модернізовано корівники й свинарники, введено в експлуатацію і освоєно зрошення полів від Каховського магістрального каналу, збудовані теплиці для вирощування ранніх овочів, оновлюється машинно-тракторний парк, ведеться благоустрій сіл Володимирівка, Олександрівка та Юріївка. Пам’ятниками Валентині Степанівні стали триповерхова будівля середньої школи, Будинок культури, двоповерховий багатоквартирний будинок для спеціалістів, інші будови.
Час плине, і Валентину Степанівну обирають першим секретарем Якимівського райкому Компартії України. На цій посаді приділяла багато уваги розбудові шкіл, лікарень і ФАПів, магазинів, розвитку соціальної сфери, покращенню добробуту мешканців району. Цим заслужила довіру людей праці. Вдячні виборці обрали Валентину Степанівну депутатом Верховної Ради Української РСР. Вона була делегатом ХХVI з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
Після одержання Україною незалежності Валентина Степанівна довгий час, не втрачаючи енергії, працює директором Якимівської сортовипробувальної станції, об’єднує науку із виробництвом, одержує такі сорти посівного матеріалу, якими були зацікавлені не тільки в Україні, але й у Болгарії, Угорщині, Польщі, Німеччині та інших країнах близького та дальнього зарубіжжя, прославляючи Якимівщину на весь світ.
Валентина Степанівна має багато державних та відомчих нагород. Але найвищими вважає орден Трудового Червоного Прапора та видання у 2001 році в Україні книги “Жінки України (біографічний-енциклопедичний словник)” про видатних українських жінок минулого і сьогодення. У словнику вміщено понад 2500 довідок про жінок, які працювали і працюють у сфері духовного, громадсько-суспільного, господарського життя. Серед них — наша землячка.
Життєвий подвиг Валентини Степанівни не закінчився. Але сторінка життя і праці в Червоноармійському — це був її майданчик для великого стрибка у великі справи повсякдення. Вона її добре пам’ятає. Пам’ятають її і мешканці села, з якими вона не втрачає зв’язків, вдячні їй за турботу про них, про молодь та дітей, нашу достойну зміну. У день славетного Ювілею ветерани і всі мешканці села поздоровляють Вас, Валентина Степанівна, із днем народження! Бажаємо Вам міцного здоров’я, фізичних і духовних сил, невичерпної життєвої наснаги, тепла і затишку у Вашій оселі і родинах Ваших дітей і онуків. Нехай роки залишають тільки світлі спогади, а майбутнє дарує Вам ще багато щасливих років, сповнених радості, добра, надії. Щастя Вам, миру, радості, добра і благополуччя!
Геннадій АРЕСТЕНКО,
Почесний ветеран України
