12 марта 2018 Район 166  0 

Гуде, немов бджолиний вулик, Горьківський СБК


З тих пір, коли я почала завантажувати фотографії, мене переповнюють емоції — які ж у нас талановиті артисти, а особливо діти. Горьківській школі у свій час випала честь бути школою з естетичним напрямком. Майже всі діти школи були зайняті у художній самодіяльності СБК. Це була сила. Ніколи не поставало таке питання: «Ой, а що ми виставимо на той чи інший захід; ой, а де взяти дітей чи дорослих, щоб задіяти їх в концерті; ой, а в що їх одягнути» тощо. Будинок культури, як та казкова рукавичка, був переповнений талантами, а спортзала — спортсменами. Перемога за перемогою: фестивалі, концерти, різних напрямків творчі вечори, конкурси КВК, вечори відпочинку. Одним словом, Будинок культури гудів, як той вулик.

І це тривало до тих пір, поки Будинок культури не визнали аварійним. Згодом стало ясно, що причина тому — звичайна людська халатність і недбалість, яка так і залишилася безкарною. А могло бути все інакше.

Вісім років микання по закутках. Я не кажу, що самодіяльність занедбали за цей час. Вона була. Дякуючи жменьці професіоналів і любителів своєї справи, Наталя Букацелі зі своїми підопічними гідно держала марку «зразкового». А все інше, не ображайтесь, було спонтанно. Їздили і на концерти, і на фестивалі, брали участь у ярмарках, але це було нашвидкоруч. Добре, що у керма залишилися Олександр Титаренко та Ірина Титаренко, яка на той час вже змінила місце роботи. Ось вони і прикривали тили своїми піснями. Боже ти мій, скільки років згаяно. 8 років Будинок культури стояв одиноко посеред села, навіюючи смуток. Люди не вірили в те, що колись прийде той день і ми знову зберемося всі разом. І ось після тривалої перерви на Старий Новий рік у 2014-му в оновленому будинку культури зібралися жителі села, від малого до великого. Було холодно, сиро, але ніхто цього не помічав. Люди не соромлячись плакали, бо не вірили, що ось так знову можна зібратися разом і подивитися концерт, або інший захід.

Сьогодні у Будинку культури тепло, затишно, працюють гуртки, тут новий склад молодих кадрів. А у молоді і ідеї, і замисли молоді. Але дівчата не нехтують порадами та прислухаються до тих, хто з самого початку існування СБК і до сьогоднішнього дня знаходиться поруч з ними і готовий у будь-яку хвилину допомогти їм і словом, і ділом. Наш БК працює. І його двері завжди гостинно відкриті для всіх.

Наталя ШПАК, активістка села

***

Як вже написала Н.Шпак, Горьківський будинок культури гуде, немов вулик і в цьому нещодавно переконалися районні журналісти відвідавши цей культурний заклад. Вже протягом чотирьох років місцевий БК успішно функціонує та радо зустрічає кожного гостя, можна сказати, що після тривалого забуття, він (СБК) знову ожив.

Щовечора тут буяє життя, сюди приходять усі, від малого до великого — словом, ледь не усе село збирається у стінах БК і кожен знаходить тут заняття до душі. Одразу при вході у цю величну споруду по різноманітних звуках, що доносяться звідусіль, можна зорієнтуватися, хто, де та чим займається. По праву сторону будівлі чутно ритмічні та запальні мелодії — тут відбувається репетиція танцювального колективу «Сюрприз» та вокального ансамблю «Горьківчанка». У лівій частини закладу чутно свисток та звуки м’ячів — це тренування місцевих спортсменів (футболістів і волейболістів) у спортивній залі.

На порозі нас зустріла Наталя Сидякіна, яка вже третій рік очолює даний заклад, вона ж і провела нас по усіх куточках закладу, демонструючи чим займається місцеве населення у вільний від роботи чи навчання час.

Йдучи по нещодавно оновленій танцювальній залі, ми побачили новесенькі пластикові енергозберігаючі вікна та сучасну апаратуру для проведення дискотек, які так полюбляють місцеві мешканці. За словами Н.Сидякіної, під час дискотек тут збираються не лише горьківчани, а й з’їжджається народ із навколишніх сіл. А знаний, можна так сказати, ді-джей Олександр Титаренко (до речі, старожил БК, незмінний музичний керівник вже зо 3 десятки років) може виконати майже усі забаганки присутніх та поставить улюблену композицію для підняття настрою. До речі, майже усі місцеві, з ким нам довелося поспілкуватися, говорили, що їм хотілося б, щоб дискотеки проводилися частіше, на разі зараз вони відбуваються лише під час свят.

Вийшовши із танцювальної зали, зазирнули ми на репетицію дитячого зразкового-аматорського хореографічного колективу «Сюрприз» під чутким керівництвом Інни Середник. Дівчатка як раз розучували новий танок, який буде продемонстрований глядачам під час святкової програми з нагоди 8 Березня. Доречно буде сказати, що як раз на Жіночий день усіх присутніх на святі очкуватиме сюрприз — презентація нових вбрань танцюристів. 12 яскравих українських костюмів були придбані бюджетним коштом (25 тис.грн.) за сприяння голови райдержадміністрації Олександра Правосуда. Дівчатка щиро дякували очільнику району за допомогу та піклування.

Спілкуючись із учасниками ансамблю та їхнім керівником, дізналися, що заняття у «Сюрпризі» — це ледь не родинна традиція горьківчан, яка передається із покоління у покоління. У багатьох дівчаток у цьому ж танцювальному колективі свого часу займалися або мами, або старші сестри. За зізнанням дівчаток, вони б радо виступили зі своїми номерами й на сценах інших населених пунктів, якщо їх запросять, тим паче «сюрпризівцям» є що показати. Шкода, що не так багато хлопців є учасниками ансамблю, їх не вистачає.

Добрими і теплими словами згадували колишнього керівника ансамблю Наталю Букацелі, яка багато років, сил та енергії віддала даному колективу, за що «Сюрприз» має безліч нагород та призових місць, які танцюристи виборювали на різноманітних конкурсах.

Вокальний ансамбль «Горьківчанка» був створений у 2013 році під керівництвом Віри Коваленко, за час існування колективу його склад дещо змінився. На сьогодні у колективі п’ять учасниць — Наталя Сидякіна, Олена Коваленко, Тетяна Ширшова, Поліна Вялова та Тетяна Полуектова. Ансамбль завжди бере активну участь у концертах не тільки вокально, а й театрально — заводячи зал смішними мініатюрами. Завжди відгукуються на запрошення та відвідують святкові заходи у інших населених пунктах району.

Завітали ми і до народно-аматорського клубу «Рукодільниця», який існує та успішно функціонує ще з кінця 90-х років. Сьогодні місцевим діточкам ази квілінгу та папероплетіння викладає Анжела Дишлюк, яка і сама колись відвідувала цей гурток, будучи ще школяркою. Ми потрапили як раз на виготовлення різноманітних доробок для виставки на святковий весняний концерт. Взагалі, діти завжди готують тематичні виставки до того, чи іншого свята, а іноді деякі доробки виставляються на районних виставках. В принципі, заняття у гуртку безкоштовне, хоча на придбання підручних матеріалів керівнику «Рукодільниці» доводиться збирати по декілька гривень з батьків діток. Але ті і не проти, аби їхні чада займалися корисною справою, а не сидінням за комп’ютером.

Готуючи концертну програму працівники будинку культури самостійно пишуть сценарій, шиють, підшивають чи перешивають костюми, перевіряють музичне обладнання та готують музичний супровід концерту…

  Спортивна зала БК

Завітавши до спортивної зали місцевого БК, ми одразу зустрілися із жіночками, які займалися фітнесом на новесенькому обладнанні, придбаному для даної території коштом депутатського фонду депутата Запорізької обласної ради Геннадія Шевченка.

Жіночки, не відриваючись від вправ, радо поспілкувалися із нами. Анастасія Пилипко зі своєю мамою Оксаною Гладкою почали сюди ходити одразу, тільки-но були встановлені тренажери. Раніше, за відсутності такої зали, вони займалися бігом сільськими вулицями, а тепер у затишному приміщенні разом із подругами повністю віддаються спорту. Паралельно із нашим спілкуванням педалі велотренажеру крутила ще одна місцева мешканка Ела Шульга, яка також відвідує залу з моменту її появи. Взагалі жіночки сюди ходять тричі на тиждень, вправи та навантаження регулюють самотужки, користуючись Інтернетом, читають як правильно це робити. Більш того, жінки знають, що абонементи до райцентрівських фітнес-залів платні, а от горьківчани мають змогу користуватися подібними тренажерами цілком безкоштовно. У зимовий час кількість відвідувань фітнесу жіночками дещо скорочується, але у більш сприятливий час сюди ходять як місцеві мешканки, так і з навколишніх сіл.

Щоправда, дещо не вистачає тренажерів для чоловічої половини, немає тут важких гір, штанг та іншого обладнання для важкої атлетики. А про те, що воно конче потрібно, говорить наявна у фітнес-залі штанга, змайстрована місцевими умільцями із труби та пластикових пляшок, наповнених піском…

Наше спілкування із жіночками відбувалося під гучний шум м’ячів — це у залі тренувалися спортсмени-футболісти. Адже кілька років тому у М.Горькому, завдяки чималим зусиллям Олександра Рижика, відродилася місцева футбольна команда «Ураган». Дорослі футболісти вже не перший рік беруть участь у районних змаганнях з даного виду спорту, зараз, як поділився із нами тренер «ураганівців», при гарному розкладі їхня команда посяде ІІІ місце у Зимовому кубку з міні-футболу, який триває протягом зимового періоду у райцентрі на полі зі штучним покриттям.

Взагалі, за словами Олександра Васильовича, найнеобхідніше для місцевих футболістів — це фінансування на пальне для виїздів на змагання. Адже лише одна поїздка спортсменів до Якимівки обходиться їм майже у 800 грн., бо їдуть трьома легковими автівками. Звісно, було в дешевше їхати автобусом, наприклад, шкільним, але у Горьківської території його нема, найближчий лише у Переможному, і аби користуватися цим транспортом у футбольних цілях — треба чимало дозволів (хоча змагання відбуваються не під час шкільного процесу, а у вихідні дні)… Тож поки питання перевезення є найболючішим для тамтешньої футбольної команди.

Загалом у футболістів є велика жага до участі у різноманітних турнірах та чемпіонатів з даного виду спорту, до того ж, вже підросла юнацька команда, яка і тренувалася під час нашої зустрічі. Є у спортсменів і форма, придбана за посильної підтримки сільської ради, звісно, вже необхідно оновлення м’ячів, але поки обходяться тими, що є у наявності. Дорослі і діти футболісти просто «горять» бажанням грати та перемагати — відроджувати колишню славу «Урагану», тож вони сподіваються, що керівництву району та громади небайдужа доля мешканців села різних поколінь…

Стосовно місцевої спортивної арени, то футбольне поле, в принципі, у задовільному стані, от тільки відсутні місця для сидіння вболівальників, їх то на футбольні матчі збирається чимало, а розміститися ніде…

Зараз О.Рижику займатися із дітками допомагає його син Роман — студент третьокурсник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім.Г.Сковороди, сам футболіст. Із п’ятирічного віку він тренувався у свого ж батька, як поділився із нами Роман, тяжко бути сином тренера, адже і вимоги більші. «Батько багато років у спорті, — говорить хлопець, — тож у нього є що переймати та є чим ділитися з іншими». Саме тому Роман вирішив піти стопами батька і також пов’язав себе зі спортом, вступив до факультету фізичного виховання.

Зараз хлопець готується до одного із Всеукраїнських конкурсів наукових робіт (де в минулому році посів друге місце), взагалі, за його словами, він постійний учасник всіляких олімпіад. Цьогоріч він працює над досить цікавою та, напевно, непростою темою — «Корекція психофізичного стану дітей, які навчаються у різних соціальних умовах» (мова іде про школи-інтернати. Прим.авт.). Готуючи матеріал для даної роботи, Роман спеціально відвідував міський ліцей-інтернат, спілкувався із тамтешніми вихованцями. За словами хлопця, все це робиться задля популяризації спорту серед підростаючого покоління, адже здоров’я майбутнього України у наших руках!

На перспективу хлопець планує гарно закінчити університет із ступенем бакалавру, аби вже потім вступити до магістратури і аспірантури, адже горьківчанин має на меті отримати звання кандидата наук.

Перебуваючи у рідному селі, Роман разом із батьком тренував місцеву малечу, викладаючи їм ази найпопулярнішого у світі виду спорту — футболу. Діти вчаться цій грі, а сам Роман переймає у свого батька досвід тренерства, аби потім передавати отримані знання наступним поколінням.

Руслан БАЧУРІН

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.