14 августа 2017 Район 166  0 

Чорноземненщина живе та розвивається


Про проведення численних ремонтів у соціально-важливих закладах Чорноземненської ради, вирішення нагальних проблем і потреб і, звісно, про досягнення та плани на майбутнє нашим журналістам розповів тамтешній очільник території Андрій Ягнич та місцеві мешканці. Але про все по-порядку.

Чорноземне

Гортаючи Інтернет-сторінки, нам вдалося дізнатися, що це село було засновано у 1921 році і до самого 1945-го мало просту назву «Ділянка 15». З 1945 до 1965-го було Середнім, і лише із 1965 року має сучасну назву — Чорноземне. За даними, наведеними Вікіпедією, населення села становить 678 осіб.

Дитячий майданчик у кожне село! Із такими словами сільський голова Андрій Ягнич розпочав журналістам районки розповідь-екскурсію по Чорноземненській раді.

— Згідно планів цього грандіозного проекту, ми облаштуємо дитячі майданчики, де будуть розташовуватися як ігрове обладнання, так і місця для відпочинку, із лавками, альтанками. У задумах є ще й будівництво футбольного поля і баскетбольного майданчика. Можливо, нам вдасться розмістити і вуличні тренажери. Спорт на селі необхідно розвивати та популяризувати серед місцевого населення, особливо молоді. Зараз готуємо території у кожному селі та працюємо над відповідною проектно-кошторисною документацією, — говорив Андрій Михайлович.

До речі, саме на центральній вулиці села ми зустріли юних велосипедистів Дмитра Ременюка, Микиту Шутя та Дмитра Ібрагімова, які висловили надію, що й вони візьмуть участь у оголошеній районною газетою «СТ» велоестафеті до Дня Незалежності України. Поки наші журналісти спілкувалися із хлопцями, поряд гралася Машенька Філенко, яка разом із своєю мамою прийшла до дитмайданчику, власноруч облаштованого працівниками місцевої школи, учнями і їхніми батьками. Цей майданчик зроблений хоч і із підручних засобів, але з любов’ю. Тож присутній сільський голова Андрій Михайлович вкотре наголосив, що зовсім неподалік від цього майданчику з’явиться новий — багатофункціональний куточок дозвілля і відпочинку.

Згадавши школу, ми вирушили у цей навчальний заклад. Одразу з порогу і, головне, із гордістю та іскоркою у очах про цьогорічних випускників розповіла нам директор Чорноземненської ЗОШ, депутат районної ради Людмила Куркуріна. Із дев’яти одинадцятикласників, які у травні поточного року отримали атестати про повну середню освіту, восьмеро вступили у вузи.

— Для нас, вчителів, це найкращий результат нашої наполегливої праці, — говорила співрозмовниця. — Вже першого вересня у новому навчальному році за парти сяде, за попередніми підрахунками, 78 учнів без урахування підготовчого класу (12 дітей). Школа на 98% забезпечена підручниками та усім необхідним навчальним матеріалом і на 100% кадрами, усі наші педагоги — спеціалісти за своїм напрямком, немає такого, аби вчителі поєднували викладання різних предметів, кожен читає виключно свій!

Вперше у сільській школі буде відкритий перший клас із інклюзивним навчанням. Спеціально для того, аби адаптувати і соціалізувати дитину із особливими потребами, на ганку закладу вже зробили пандус, а у самій класній кімнаті підготовлений розвиваючий куточок. Займатися із шістьма первачками, серед яких і особлива дитина, буде вчитель Тетяна Лифар. На поміч їй у вихованні особливої дитини вже введено до штатного розпису посаду помічника-асистента.

Завдяки тісній співпраці Чорноземненської школи із Мелітопольським державним педагогічним університетом, у новому навчальному році буде започаткований свого роду експеримент: у початкових класах буде проводитися викладання двох предметів — малювання та фізкультури — виключно англійською мовою.

З негативних моментів — на даний час у школі існує проблема із каналізацією у вбиральні. Та, за словами Л.Куркуріної, із районного бюджету вже виділені кошти у розмірі 48 тис.грн. на проведення ремонтних робіт, щоб якомога швидше вирішити дане питання.

  • Взагалі, це перший рік за усю мою роботу у школі, — говорила Л.Куркуріна, — коли районний бюджет і сільська рада активно нам допомагають. Із сільського бюджету школа отримала близько 200 тисяч гривень на утеплення будівлі (а саме заміну вікон та вхідних дверей), і ще 12 вікон протягом серпня будуть замінені. У нас, як ніколи, є чимала кількість будівного матеріалу для проведення ремонту (20 тис.грн. від сільради). Такого раніше ніколи не було, і ми дуже радіємо, що місцева школа із сільським головою А.Ягничем має повне взаєморозуміння, і тепер ми завжди разом шукаємо шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми або питання.

Рухаючись шкільним коридором, ми зазирнули у один із кабінетів, де наводили лад технічні працівники школи — Сергій Сергієнко, Лариса Галабір і Світлана Дмитрук (усіх їх ви бачите на фото).

Про нагальні проблеми і питання місцевого сільського будинку культури нам розповіла його завідуюча та єдиний працівник закладу Ольга Шуть. Вона висловила надію, що їй буде надана допомога у вигляді додаткових робочих рук, бо одна вона не справляється з усім об’ємом робіт. У планах гілок влади стосовно даного закладу — замінити старі вікна, зробити опалення та замінити стелю. З деяких позицій ремонту вже зроблені перші кроки — зокрема у концертній залі вже ведуться роботи по заміні обшивки старої стелі.

Шевченко

Село знаходиться на відстані 3 км від сіл Чорноземне та Максима Горького. По селу протікає пересихаючий струмок із загатою. Населення становить 515 осіб.

Про це село нам залюбки розповіла місцева мешканка, депутат районної ради Марина Перепелка. У першу чергу вона показала нам місце, де колись була розташована списана на напівзруйнована будівля, а зараз тут йдуть підготовчі роботи для облаштування сучасної спортивно-розважальної території, де буде розташований дитячий майданчик, місця для відпочинку і футбольне поле. За її словами, цю ідею активно підтримує голова райдержадміністрації Олександр Правосуд, який тримає руку на пульсі подій у селі. Зараз готуються відповідні документи, але як раз під час нашої розмови до місця прибула підрядна бригада із райцентру аби ознайомитися із територією та визначити фронт майбутніх робіт.

Про позитивні моменти, які мають місце в с.Шевченко, Марина Михайлівна не лише розповіла, а й продемонструвала наочно. Зокрема, депутат показала усі замінені вуличні ліхтарі та згадала свою поїздку до начальника Мелітопольського центру поштового зв’язку, коли селом стали ширитися чутки про закриття поштового відділення у селі. Їй вдалося відстояти сільську пошту, тож тамтешні пенсіонери і надалі мають змогу отримувати газети і пенсію прямо вдома, або у відділенні від завідуючої відділенням Галини Станової. Крім цього, не можна не згадати про проведений коштом сільської ради ямковий ремонт доріг на суму 200 тис.грн. і про запланований ремонт сільського водогону.

Перебуваючи у с.Шевченко, ми завітали й до тамтешнього ФАПу, де поспілкувалися із завідуючою Оленою Верзун. У березні поточного року цей заклад під час виїзного прийому відвідав голова райдержадміністрації О.Правосуд. Саме тоді піднімалося питання про місце розташування фельдшерського пункту: Якимівський районний Центр ПМДС пропонував перенести ФАП у якусь іншу будівлю поближче до села і тим самим спустошити будівлю, де медичний заклад розташовується нині. Аби не допустити появи у селі недіючої споруди, задля її збереження районна і місцева влада спільно із районним депутатом М.Перепелкою вирішили залишити ФАП на попередньому місці, але за умови сумісного проведення ремонту — заміни вікон, підведення водопроводу, вирішення питання із опаленням. Фінансування виділене і уже замінили одне велике оглядове вікно, бо його розбили місцеві хулігани.

Протягом 7 років у селі успішно діє відомий не лише у районі, а й далеко за його межами, аматорський колектив «Серпантин». Задля того, щоб робити для місцевих мешканців і усієї Чорноземненської громади чудові вечори і концерти, приурочені до різноманітних свят, шевченківські дівчата Наталя Іванова, Алла Чудакова, Наталя Чудакова, Юлія Гаспарян, Лариса Дідух, Тетяна Залозна та Лідія Васильєва організували свій жіночий колектив. Вони на власні кошти придбали тканину, самі власноруч пошили собі яскраві костюми і почали розучувати пісні та демонструвати свою програму односельцям. З часом їх почали запрошувати на районні концерти та заходи у сусідні села. А вже сьогодні колектив, можна сказати, успішно гастролює: бере участь у різних конкурсах і фестивалях, їздить до військової частини у с.Мирне Мелітопольського району, де підбадьорює тамтешніх військовослужбовців. У цьому ж населеному пункті дівчата відвідують місцевий інтернат, куди приїздять не лише із концертною програмою, а й привозять діткам від усієї Чорноземненської громади солодощі, подарунки і заряджають їх чудовим настроєм.

А ще Марина Михайлівна поділилися із нами радісною звісткою про те, що не так давно шевченківський «Серпантин» взяв участь у Всеукраїнському пісенному конкурсі, що відбувся у м.Дніпро, і серед аматорських колективів посів почесне друге місце. Тож, як бачимо, культурний осередок села Шевченко живе, успішно діє і радує своєю творчістю вже й усю країну.

Вязівка

Село засноване у 1862 році і спочатку носило назву Катеринівка. Пізніше було перейменоване на В’язівку, у радянські роки — на Куйбишеве (на честь радянського державного і партійного діяча Валеріана Куйбишева), але стара назва В’язівка продовжувала широко використовуватися місцевими жителями.

У 2015 році, після прийняття в Україні закону про декомунізацію, на зборах жителів села одноголосно було вирішено повернути селу історичну назву В’язівка.

Відповідно до відкритих джерел у Інтернеті, ми дізналися, що станом на 1886 рік у селі, центрі Катеринівської волості Мелітопольського повіту Херсонської губернії, налічувалось 53 двори, де мешкало 378 осіб. На сьогодні тут проживає зо 30 осіб.

Аби нечисленні мешканці даного села не залишились без питної води, коли стара водонапірна башта вийшла з ладу, сільська рада, виділивши 120 тис.грн., провела повну заміну башти на нову.

Петрівка

Село заснували 1841 року кріпаки з Сумського повіту Харківської губернії. Населення становить 441 особу. Село знаходиться на правому березі річки Великий Утлюк, за 28 км на північний захід від районного центру та за 30 км від залізничної станції Якимівка. Нижче за течією на відстані 2,5 км розкинулося село В’язівка.

Останнім часом у ЗМІ це село часто фігурувало у подіях, пов’язаних із оптимізацією місцевого учбового закладу. Тоді мешканці проводили мітинги і активно протестували. Час сплинув, і місцеві школярі нині їздять до різних шкіл, а влада, як і обіцяла, не допустила розкрадання спорожнілої будівлі (хоча саме на це натякали активні противники оптимізації), і вже сьогодні у приміщенні колишньої школи функціонує сільський клуб (його ще офіційно не відкрили, бо поки що тут повним ходом триває ремонт).

Коли ми прибули у цей заклад, його працівники на чолі із директором Наталією Тітімовою як раз наводили лад у приміщеннях. Культпрацівниця разом із сільським головою А.Ягничем демонструвала журналістами, що, де і коли буде розміщено.

За інформацією голови сільради, із райбюджету на ремонт Петрівського сільського будинку культури заплановані 400 тис.грн., вже 120 тис.грн. із них виділені для проведення ремонту у спортивній залі. Після його введення в експлуатацію тут буде працювати спортінструктор і діятимуть спортивні секції та гуртки. Крім цього, зараз сільською владою ведуться перемовини щодо заміни системи опалення.

У ході створення сільського клубу, для проведення святкових заходів на території Петрівки сільрадою придбана музична апаратура та мікрофони, а працівники закладу вже працюють над урочистою програмою до Дня Незалежності України.

Загалом даний клуб можна запросто назвати багатофункціональним дозвільним центром, адже окрім СБК у цій же будівлі найближчим часом буде діяти сільська бібліотека та поштове відділення. Спеціально відведені під ці установи кабінети наразі переобладнуються і ремонтуються.

Ось так згуртовано і весело петрівці разом із сільською владою та за підтримки районної влади перепрофільовують місцеву школу під нові, але вкрай важливі для свого села об’єкти. На знімку ви бачите Наталю Тітімову разом із її працівниками Галиною Білик, Сергієм Сивоконем, Олександром Гойком та маленькими помічниками — Настею і Сашком Балухтіними. Усі вони старанно прибирають у кожному куточку Петрівського сільського будинку культури.

Спілкуючись із Андрієм Михайловичем Ягничем та Мариною Михайлівною Перепелкою, ми зрозуміли, що це ті люди, яким небайдужа доля їхнього рідного краю. Вони мріють про те, щоб їхні села мали сучасний вигляд — із заасфальтованими дорогами, оновленими будівлями соціального призначення, життєзабезпечуючими мережами, діючими за новітніми технологіями — тобто все те, що й потрібно людині для комфортного життя. Саме цього вони бажають своїй рідній Чорноземненській раді, для цього вони і працюють.

***

Міцна і дружна родина

Історія цієї великої і дружної родини триває от уже 40 років. Зустрівшись у Чорноземному, юна місцева дівчина Валентина та красень-хлопець з Івано-Франківщини Михайло дуже покохали один одного і одружились. Так з’явилась у Чорноземному нова молода родина Ягничів.

Йшов час, сім’я почала збільшуватися — первістком став синок Андрій, а потім у подружжя Ягничів з’явилися ще  дві дівчинки: спочатку Марина, а потім Наталя.

Батьки старанно та не покладаючи рук трудилися — батько Михайло Йосипович спочатку працював будівельником, згодом водієм у радгоспі «Мир», після його розпаду завідував господарством у місцевій школі. Мати Валентина Іванівна була вихователем у дитсадку, а після — сільським бібліотекарем та оператором на місцевій автозаправній станції.

Усі їхні діти старанно навчалися у Чорноземненській школі. Андрій, отримавши атестат, пішов навчатися на водія у м.Токмак, а вже після проходив строкову службу у лавах Української армії. Повернувшись додому, хлопець став працювати у радгоспі, де не цурався ніякої роботи — був і трактористом, і водієм директора, а коли відкрилася поряд із селом автозаправна станція, пішов працювати туди оператором. Саме звідти його мобілізували боронити цілісність нашої держави на Донбас до зони проведення антитерористичної операції.

Протягом цілого року під Маріуполем він гідно відстоював український кордон, а демобілізувавшись, за підказкою рідних та заручившись як їхньою підтримкою, так і підтримкою своїх знайомих і друзів, Андрій Ягнич вирішив висунути свою кандидатуру на посаду голови Черноземненської сільської ради на виборах до місцевих сільських і селищних рад. Під час тих же виборів у депутати Якимівської районної ради у списках однієї із політичних сил була представлена і його рідна сестра Марина Перепелка. Слід відзначити, що вони обоє успішно провели передвиборну кампанію. Місцеве населення добре знає їх, адже вони тут народилися і виросли, та й корисні, добрі справи цих кандидатів люди добре знають. Так брат із сестрою Андрій Михайлович і Марина Михайлівна вибороли перемогу!

Вони вдячні своїй громаді за таку підтримку і тепер обидва роблять все можливе, щоб сподівання односельців на покращення життя у рідних селах справдилися.

Посівши місце сільського голови, Андрій Михайлович зіткнувся із чималою кількістю проблемних питань, які мали місце на території усієї громади. Не дивлячись на те, що свою посаду він обіймає всього третій рік, вже вирішено чимало проблем. Зараз він навіть будує плани на майбутній розвиток території (детально про це читайте у цьому номері. Ред.). У вирішенні нагальних питань всієї громади йому активно допомагає, як він сам її називає, його права рука — рідна сестра та районний депутат М.Перепелка.

Велику кількість питань вирішує А.Ягнич протягом свого робочого дня, вислуховує селян, які приходять до нього із наболілим, їздить у район у пошуках шляхів розв’язання тієї чи іншої проблеми. А вдома на нього завжди чекають його найрідніші люди — дружина Марина та двоє синів: одинадцятикласник місцевої школи Сергій та студент педагогічного університету Олександр.

У літню пору року рідних навіщає наймолодша сестра Наталя разом із своїм синочком третьокласником Олежком, які мешкають на Кіровоградщині. Часто відвідують дідуся із бабусею їхні онуки, доньчині діти — цьогорічна випускниця і вже студентка Дарина та дев’ятикласник Олександр.

Нам, журналістам районки, дуже пощастило застати усіх Ягничів вдома, надворі у їхніх любих батьків, там же ми й сфотографували усю дружну міцну родину.

Руслан БАЧУРІН

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.