Об’єднуватися чи ні? Якщо так, то із ким?

А, може, ми й самі потягнемо — хіба ми не самодостатні території?

Сьогодні мало не у кожному селі на тій чи іншій території виникають такі діалоги. І перебуваючи у Розівці, наші журналісти також не оминули цієї теми. Те що місцевий сільський голова Т.М.Кофанова від самого початку впровадження державної реформи із децентралізації виступала за добровільне об’єднання громад, знають у районі, а ми поцікавилися у її земляків.

Таїса Михайлівна очолює одну із найсамодостатніших на сьогоднішній час степових територій нашого району. Із року в рік у цій сільській раді акумулюються значні суми перевиконання бюджетних надходжень. І ще задовго до минулорічних перехідних залишків у місцевих бюджетах на рахунках цієї ради було достатньо коштів для розвитку території. Всі вони раціонально використовуються у громаді. Найперші вуличні ліхтарі на сонячних батареях — у Розівці, замінений на пластик водогін — тут же, першими почали виділяти кошти на спільні із райавтодорівцями ремонти доріг загального користування. Шкільне харчування коштом сільського бюджету (слідом за Кирилівкою) — знову із розівського бюджету. До ста тисяч коштів районного бюджету доклали 120 тисяч із сільського і замінили у школі перші 48 вікон. Загалом тільки на освіту розівці тільки у поточному році направили майже 200 тисяч гривень. І зупинятися не збираються. У планах — допомогти школі котел замінити і з вікнами роботу закінчити. На столі у голови лежать уже три готових проекти і декларації на початок будівельних робіт: чекають на підрядника, щоб зробити ремонт даху на адмінбудівлі, замінити вікна у сільській раді на енергоефективні (треба ж економити на енергоносіях) . Заробляти кошти на цій території мешканці уміють і прозоро сплачують податки, для власного розвитку. Але і цього їм малувато.

— Суспільство не повинно стояти на місці. Воно має постійно рухатися вперед у своєму розвитку. На виконкомі і серед депутатів неодноразово обговорювалося питання об’єднання, і ми таки думаємо, що майбутнє за великими достатніми громадами. Тим більше, що ретельно, із олівцем у руках вивчаючи різні варіанти, ми дійшли висновку, що нам, розівцям, найкраще було б, щоб центр об’єднаної громади був у Якимівці. У нас вже інфраструктура і, головне, транспортний зв’язок пристосовані до взаємодії із нинішнім райцентром. Територіально між нами розташовуються землі Вовчанського і Володимирівки, тож, думаю, що і вони не стануть, як то кажуть, тин городити, і теж запропонують об’єднання із Якимівкою, — так розсудливо і аргументовано говорила директор місцевої школи, управлінець із двадцятирічним досвідом роботи О.І.Ситник. — Головне, — продовжила вона, — нам треба обрати толкового голову нової об’єднаної громади, наприклад, як наша Кофанова, бо ця людина змогла підібрати професійну робочу команду. Треба рухатися вперед!

Запитання про об’єднання ми задавали практично всім своїм співрозмовникам у Розівці і Червоному.

Пенсіонерка Л.Д.Новікова із Дружби говорила, що «буквально сьогодні чула розмови про об’єднання у райцентрі, коли здавала документи на землю. Там відвідувачі говорили, що треба створювати одну громаду. І я так думаю, тільки треба так зробити, щоб нікуди нам не доводилося їздити за довідками. Сьогодні до райцентру ми можемо і електричками (їх аж три зупиняється у нас у Дружбі), а можна й маршруткою із Розівки. А от як у Давидівку добратися і назад — навіть не уявляю. Мене хвилює це питання, бо чула, що нас хотіли об’єднати із цією громадою. Тож нам зовсім не з руки було б».

Більш прагматично і по-хазяйськи розмірковував на цю тему розівський фермер І.Я.Касараєв:

— Краще було б спочатку об’єднати наше село із частиною ось, що від нас через дорогу, — із Сокологірненцями, а тоді вже думати про масштабніші зміни. Головне, щоб очолювала нову громаду толкова людина, бо можна обрати такого, що і одному селу ради не дасть. Ми тут на території спільно потихеньку вирішуємо наші проблеми. А якщо об’єднуватися, то щоб гроші від землі і моря працювали на мешканців Якимівщини, і щоб усі платили рівнозначні податки.

Молода завідувачка Розівської амбулаторії А.В.Анацька одразу відповіла за всіх своїх земляків, що вони за одну об’єднану громаду, бо добиратися до Якимівки зручно і там уже зосереджені всі інстанції, куди найчастіше доводиться звертатися людям. На наше запитання, звідки вона знає думку усіх, Анастасія Володимирівна відповіла:

— По-перше, це питання у селі неодноразово обговорювалося на різних сходах, а я намагаюся відвідувати такі зібрання, щоб бути у курсі справ і знати, що говорити моїм пацієнтами, особливо, як-то кажуть, бабусям. По-друге, тут у амбулаторії під час процедур це питання серед інших найактуальніше. Ніхто не хоче їздити у Давидівку, бо це не з руки, у бік від траси, а зв’язку із тією територією немає. Так що висловлюю свою позицію і те, про що говорять люди.

У Розівці ми зустріли і противників об’єднання, але швидше їх можна назвати такими, що сумніваються у доречності таких кроків:

— Не знаю, що і сказати. Може, нам взагалі не варто ні з ким об’єднуватися — у нас у Розівці із нашим головою Кофановою і її командою працівників сільради і так все добре, то, може, нічого й міняти не треба, — висловлювали свої роздуми водій швидкої В.М.Левковський, пенсіонерка медичної галузі О.В.Куніцина і знана місцева овочівниця З.В.Дьоміна.

У Червоному — невеличкому селі на одну вулицю, однозначно за об’єднання у одну громаду висловилася підприємець Н.С.Войцехівська. Із нею ми говорили у їхній із чоловіком хаті-магазині на її робочому місці. А от покупець — пан Володимир, взагалі сказав, що про об’єднання нічого не чув, бо зранку до вечора за кермом, оце забіг водички купити і — знову на роботу. Благо, що у селі є фірма і є робота!

Про місцеву фірму-роботодавця нам говорили іще дві наші співрозмовниці. Дві подруги — Людмила Володимирівна і Ніна Іванівна. Наші нові знайомі хвалилися роботою свого сільського голови Кофанової, завдяки якій вони тепер на пенсії отримують по 10 тисяч гривень за оренду паїв. Щиро зізналися, що, якби не фірма, то і села б уже не було. А так робота, зарплата для місцевих є, і село тримається. За об’єднання знають, бо щосереди і кожної суботи чекають на районну газету і перечитують усе. Людмила Володимирівна похвалила керівництво району (і прізвища чітко і правильно називала), за те, що не сидять у кабінетах, а їздять по селах. Подякувала і нам, за те, що про це пишемо і, головне, про людей із різних територій. Про об’єднання читала у «Слові трудівника», але ще має чимало запитань і хоче, щоб у селі із цього питання провели роз’яснювальні збори. Багато ще чого повідали нам пенсіонерки, але фотографуватися відмовилися на відріз, аргументуючи своїм віком.

Поруч із темою постійного зростання тарифів, організації опалення у багатоквартирних будинках райцентру тема об’єднання громад нині найобговорюваніша на Якимівщині. Як ми уже повідомляли, на погодження із обласною радою направлений пакет змін до Перспективного плану Запорізької області щодо створення на теренах району однієї об’єднаної територіальної громади із наступним затвердженням змін кабінетом міністрів.

Тетяна БЕЛИМЕНКО

Фото автора