23 марта 2016 Район 66  0 

Жіночий образ нашого степу


DSC_0519

Перебуваючи у Червоноармійській сільраді, наші журналісти мали змогу поспілкуватися із мешканцями території.

Першою нам зустрілася місцева жителька Валентина Руснак, яка разом із своєю сусідкою та її маленькою онучкою якраз випасала за селом корів-годувальниць. Живе у селі вже давно, хоча сама родом із Чернівців. Переїзд із чоловіком та дітьми був викликаний тим, що доньці через хворобу треба було змінити клімат.  Облаштувавшись у степному селі, жінка пішла працювати на місцеву ферму дояркою, де пропрацювала до розвалу колгоспу. Коли роботи не стало, завели власне господарство, за рахунок якого й живе разом із донькою та онуками. У райцентрі мешкає її син та п’ятеро онуків, які навіщають свою бабусю, часто приїжджають до села. Та й вона сама навідується до Якимівки із гостинцями для своїх улюблених онуків.

Із запалом та іскоркою у очах про своїх трьох синів і онуків розповіла нам жителька Гвардійського Ніна Семенівна Лебедько. Вона, як і попередня наша співрозмовниця, теж не місцева, приїхала сюди ще у минулому столітті, за часів великої країни, аж із Брянщини. Метою візиту до наших країв було відвідування родичів. Але, познайомившись із одним українцем, або, як вона сама сказала, — хохлом, тут і лишилася.

Усе життя пропрацювала дояркою, вже більше двадцяти років як поховала чоловіка, з тих пір жінка більше не виходила заміж. Веде господарство — тримає корову, птицю. Живе із сином-інвалідом Миколою, у Червоноармійському мешкає старший син Василь — учасник війни в Афганістані, а ще один, Володимир, — у столиці нашої країни.

Є онуки — діти старшого сина нашої співрозмовниці, яких до Києва забрав їхній дядька. Один онук працював у президентських військах, а інший трудиться зварювальником на одному із столичних заводів. А у київського сина є донька — улюблена онучка Ніни Семенівни.

Скаржилася Н.Лебедько на нелегке сільське життя, бо немає ні магазину, ні будь якого соціально-культурного закладу. Все дорожчає, говорить вона, а от ціна на молоко, яке вона, як і інші селяни, здає, все меншає. За її словами, раніше молоко приймали по 4 грн. за літр, потім без пояснення причин знизили на 20 копійок, а на час нашої зустрічі жінка повідомила, що молоко прийматимуть по 3,50 грн.

Раніше ходила до Червоноармійського пішки, говорила вона нам, але зараз пересуватися стало важче. Стверджує, що до їхнього населеного пункту майже не навідується листоноша, тому, аби отримати пенсію, їй доводиться або шукати когось, хто звозить її до поштового відділку у Червоноармійському, або просити зробити це невістку.

Ці слова літньої жінки досить здивовано сприйняли працівники Червоноармійського відділення пошти Світлана Телебей та Ольга Шульц, які запевнили нас, що по мірі необхідності листоноша відвідує Гвардійське. А постійно їздити туди поштарці немає потреби, бо жоден із нечисленних мешканців названого села не передплачує періодику, а листи надходять дуже рідко.

Перебуваючи у Гвардійському, ми завітали до Юлії Клєцової, яку разом із її чоловіком та трьома дітьми минулоріч спіткала біда — у їхньому будинку сталася пожежа. Усе майно згоріло вщент, і ціла родина опинилися просто неба, дякуючи Богові, хоч самі лишилися живі та неушкодженими. Зараз вся родина тимчасово мешкає у домі Юліної свекрухи. Дівчина, користуючись нагодою, дякувала всім-всім, хто не залишився осторонь та допоміг родині у скрутну годину. Зокрема вона адресувала слова подяки всій Червоноармійській громаді, сільській раді і особисто голові Тетяні Зологіній, яка допомогла із відновленням усіх згорілих документів. Також чималу допомогу надали мешканці райцентру, зокрема родина адвокатів Фоменків, донька яких у Запоріжжі організувала благодійну акцію по збору допомоги для гвардійських погорільців.

Сьогодні Юлія не працює, доглядає наймолодшу дитину — сина Ваню, який от-от піде до школи, але до садочка не ходить, а ще вона порається по господарству, яке у родини немаленьке — корови, птиця та ще й кінь є. Її чоловік Віктор постійного робочого місця не має, працює на тимчасових роботах. Діти полюбляють вчитися, дівчинки Руся і Ксюша залюбки із братиком Ванечкою граються у школу. У ролі вчительки частіше виступає старша донька. Напевно, саме завдяки таким іграм хлопчик, не дивлячись на те, що не ходить до дитсадка, знає всі літери та деякі цифри, принаймні так стверджує їхня мати.

До речі, крім того, що Юлі доводиться тягти господарство, вона ще й велосипедом відвозить до школи своїх дівчаток. Але у осінньо-зимовий період дорога до навчального закладу ускладнюється. Згадала наша співрозмовниця один випадок, коли вона не змогла забрати дітей зі школи і вони пішки у ненасну погоду поверталися додому. А їхні односельці їхали на машині, везучі своїх дітей-школярів, але, на жаль, підвезти доньок Клєцової не забажали.

От як буває, зовсім чужі люди, які живуть за кілька сотень, а то й тисяч кілометрів, не можуть залишитися осторонь, а свої ж односельці протягти руку допомоги не вважають за потрібне.

Руслан БАЧУРІН

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.