21 марта 2016 Акимовка 83  0 

«Герої» мимоволі: чи варто так ризикувати?


DSC_4967

У редакцію завітав чоловік із запитанням «Як нам бути? У селі підліток врятував із вогню свого друга. Це ж цілий героїчний вчинок!» За складеною редакційною традицією ми попросили викласти факти на папері. коли через пару годин чоловік повернувся у нього у руках був лист від матері хлопця-рятувальника із Радивонівки. — — А ви ж хто? – поцікавилися журналісти у гостя редакції.
— Я місцевий депутат із Богатиря і знаю про подію у селі. – швидко відповів співрозмовник. Треба, щоб про хлопця знали у районі!

Уважно прочитавши листа матері про дії її сина у нестандартній ситуації ми дійсно побачили достойний вчинок шістнадцятилітнього хлопця: 9 березня після 18-ої Артем (так його звуть) ішов по вулиці Центральній (колишній Леніна) у Радивонівці і почув крики про допомогу із охопленого вогнем покинутого будинку. Артем побачив, що у двометровій задимленій ямі знаходиться дитина, а навколо неї розгортається велике полум’я. Підліток допоміг хлопцеві вибратися із вогняної глибокої пастки. У листі читаємо: «При этом обжог себе обе руки и лицо, получив ожоги 2 и 3 степени. Когда он вытянул ребёнка, он сразу отвел его к его родным, а сам прибежал домой и сообщил мне. Мы сразу направились в больницу. Это было в 18.30. На данный момент мой сын находится на излечении в Акимовском хирургическом отделении» (цитуємо мовою оригіналу).
Далі мама надає детальну інформацію про сина і ні слова більше інформації про врятованого. Прискіпливі журналісти почали випитувати у редакційного гостя -сільського депутата, але довідатися вдалося не багато: врятованому 13 років, звати — Коля.

Матеріал для журналіста дійсно «бомбовий»!, але щось у цій розповіді нас не до кінця задовольнило. Дуже однобоке, аж зовсім, на мій погляд, показне материнське вихваляння. Чому депутат так опікується тільки одним своїм майбутнім виборцем, адже мав би потурбуватися і про погорільця Колю. А тут не пари із вуст. Тож ми вирішили перевірити отримані факти.

Спочатку ми зв’язалися із сільським головою Радивонівки (листоношею ж був молодий місцевий депутат) із запитанням чи викликали пожежників? Може наш Артем підпадає під номінацію «Герой-рятувальник»? і як же все-таки склалася доля 13-тилітнього учасника небезпечної пригоди . Наталя Юріївна Паничева одразу «погасила» наш журналістський «запал» і підтвердила наші професійні сумніви. вона повідомила, що на покинутому подвірї у двометрову яму вітром нанесло сухостою із перекотиполем. Хлопці уже згадані і ще один за її словами п’ятикласник перебували на цьому пустирі. Наші горе-герої спустилися у яму і курай загорівся!??. Атремко – підліток височенький і зміг сам чи із допомогою того ж Колі вибратися, а дружок його росточком поки що не вийшов і сам вибратися не зміг. Але, слава Богові, не розгубився і витягнув друга із вогняної пастки!.. Пожежників не викликали, бо полум’я так і згасло у ямі, у якій її і запалили.

Далі ми вирішили поспілкуватися із постраждальцями. У лікарні у хірургічному відділенні швидко їх знайшли. Їх там уже добре знають, бо якісь вони таки чудернацькі. А от у лікарняній палаті нам зустріли дуже насторожено. І навіть після ретельної перевірки: яка газета? для чого ви прийшли? ви що хочете про нас писати? звідки ви взагалі про пожежу дізналися? ми нічого вам розповідати не будемо! І тільки копія листа матері Артема та її телефонного підтвердження передавання листа у редакцію вони повірили, що не сільська рада нас направила до них. Але хлопці навідріз відмовлялися розмовляти і весь час намагалися вислизнути із палати під різними приводами. Переломним як на мене стало ствердження третього по палаті хворого про те, що у Колі сьогодні день народження, а ви (тобто журналісти) «мучите». І страшенний розпач Артема, який уже не знав як себе вести і зі мною – представником преси, і зі своїми колегами по палаті, бо ж дійсно я неизбрехала, а довідалася про них від його рідні.

На моє щастя у коридорі (хлопці таки демонстративно і шумно покинули лікарняну палату) ми зустрілися із їхнім лікарем. Той оглянув своїх пацієнтів і прокоментував стан їхнього здоровя. За словами С.О.Козирева, а це був саме він, Колю іменинника можна буде виписувати днів за п’ять – сім, якщо він буде дотримуватися рекомендацій лікаря. Обпалення на лобі майже не помітне, кінцівки вух і ураження на руках підсихають і загоюються. А от Артемові, за його словами, напевно, доведеться на лікарняному перебувати трохи довше – опіки нижніх кінцівок він отримав доволі таки значні. Під лікарняного час огляду мені так кортіло зробити гарний знімок – і ракурс був підходящий, але погорільці стояли на своєму. І тільки-но лікар закінчив необхідну процедуру, вони, як наполохані горобці , випорхнули із палати, а ми продовжили спілкування із спеціалістом.
Сергій Олександрович розповів нам, що у історії хвороби пацієнтів лікарі записують інформацію про причини отримання травм у медичні картки зі слів або пацієнтів, або тих, хто їх доставляє до прийомного покою. Так було і цьому випадку. Коли до лікарні привезли Артема, ми довідалися, що опіки він отримав витягуючи із полум’я іншого хлопця. У лікарів виникло резонне запитання, а де ж другий учасник небезпечної пригоди? і повідомили про пригоду до правоохоронних органів. Трохи згодом у лікарню привезли і обгорілого Колю. Хлопця супроводжувала сусідка, так вона представилася і так записано у історії хвороби.

І тут нарешті ми знову (спочатку сільський голова) почули про сусідку. Дуже, на мій погляд, відповідальна особа. Під час переривчатого спілкування із підлітками, мені таки трохи вдалося дізнатися, зі слів Артема, що у Колі є один закадичний друг, якому Коля і зателефонував після того, як вивільнився із вогняної пастки. І вже мама друга і привезла Колю до лікарні.

Я так детально розписую зібрану інформацію,бо збирати її довелося по крихітках і із різних джерел, а мова ж ведеться про підлітків. І як вимальовується із зібраного не зовсім благополучних. А може просто занадто необачних, у яких ще недокінця сформоване почуття самозбереження. Адже вони обоє могли загинути у тій ямі із кураєм. добре, що зуміли вибратися (а так хочеться написати «допомогли один одному»), але Артем, як і його мама у листі, наполягає, що він таки проходив повз покинутий двір.

Отож виходить, що він вчинив достойний вчинок – врятував життя другові! Але уже достеменно відомо, що хлопці самі наразили себе на таку небезпеку! Чи варто було так бездумно ризикувати? Адже у тій палаючій ямі могли загинути обоє! Тепер підлітки замовчують істинну правду, а дорослі намагаються «вибілити» свій батьківський недогляд. Правда, про догляд сьогодні спитати можна лише із батьків Артема. Вони розлучилися і хлопець періодично «підживає» то у одного, то у другого з батьків на території Радивонівської ради. А от із Миколкою зовсім непереливки. Матуся його померла через п’ять днів після пологів, залишивши чоловікові двох синів. Нині батько проходить військову службу у зоні АТО. Хлопці – Андрій (йому сімнадцять) і уже чотирнадцятилітній Миколка нині залишилися під доглядом вісімдесятилітньої бабусі. Після небезпечної пригоди і надання їй розголосу уже посадові особи «забили тривогу»: чому неповнолітні діти без догляду? І не придумавши нічого кращого – лякають підлітків відправкою у інтернат…

Важка історія і неприємна, але дуже показова для нашого часу: батьки зайняті дбаючи про добробут дітей забувають власне про самих ДІТЕЙ. У день нашого знайомства із героями розповіді у Миколки таки відбувся справжній день народження: брат Андрій привіз пельмені, були і гості (хоч правда, не всі за запрошеннями), були солодощі, сонячні апельсини і іменинний торт.

Діти, будьте обачнішими і щасти вам по життю! Дорослі, схаменіться! У ваших руках майбутнє наших дітей!

Тетяна БЕЛИМЕНКО

Фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.