13 ноября 2015 Акимовка 50  0 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЗАСЛУЖЕНОГО АГРОНОМА


111Цьогоріч День працівників сільського господарства припадає на неділю, 15 листопада. А сьогодні, як раз напередодні професійного свята, свій поважний дев’яносторічний (!) ювілей відзначає людина, яка чимало років присвятила саме сільському господарству — мешканка райцентру Олександра Іллівна Лагода.
Народилася героїня нашої розповіді у Великій Білозерці, на жаль, вона разом із старшою сестрою Клавдією із малолітства лишилася сиротою, тому обидві виховувались у дитячому будинку рідного села.
Найбільшим тягарем на плечі тоді ще юних дівчат лягла страшна війна. Навіки закарбувалася у пам’яті Олександри Іллівні тяжка і небезпечна дорога евакуації. Протягом місяця разом із іншими вихованцями вона, оббиваючи ноги, натираючи мозолі, йшла до станції Нижньочерської Сталінградської області. Щоправда, їх супроводжували сім підвід, але ті везли постіль, одяг, кухонне приладдя та інколи підвозили малечу.
Розповідаючи про роки війни та дитбудинок, у кіпі фотознімків вона знайшла одне єдине фото усієї групи вихованців. Що найбільше мене вразило, це те, що, не дивлячись на вік, О.Лагода пам’ятає усіх поіменно, показала мені і назвала кожного із них.
Там, далеко від рідної запорізької землі, у розпал війни наша героїня вступила до сільськогосподарського технікуму на агрономічний факультет. А вже справжнім агрономом стала тільки по завершенні Нікопольського сільськогосподарського техніку.
Першим робочим місцем для сьогоднішньої ювілярки стала Великобілозерська МТС, зона якої об’єднувала чотири колгоспи.
— Тисяч шістнадцять гектарів землі мали ці колгоспи, — розповідає Олександра Іллівна. — Тракторів не вистачало, земля занедбана за час фашистської окупації, тому працювати доводилося над силу і майже цілодобово.
Саме там, у рідному селі, наша співрозмовниця познайомилася із своїм майбутнім чоловіком — Миколою Івановичем Лагодою, який на той час очолював місцеву типографію.
— Наша перша зустріч, — розповідає жінка, — сталася на порозі редакції місцевої газети. Я йшла віддати для друку один сільськогосподарський матеріал, а він якраз виходив звідти. Зустрілися поглядом, пройшовши повз. Я обернулася, і саме у той час обернувся й він. Ось так з одного погляду і розпочалося наше знайомство, яке переросло у весілля, спільне життя та народження дітей. А їх у нас двоє – дочки-педагоги Валентина та Ольга.
До Якимівського району сім’я переїхала після того, як чоловіка перевели на посаду завідуючого типографією. Із тих пір Якимівка стала другою домівкою, тут О.Лагода трудилася агрономом у місцевих колгоспах і понад шістнадцяти років очолювала парторганізацію колгоспу «Прапор Леніна».
На жаль, чоловік давно помер, але Олександру Іллівну відвідують онуки та правнуки. У вільний час вона багато читає, передплачує чимало газет, серед яких, звісно, є і наша районка.
— Рідне «Слово» чекаю кожної середи та суботи, уважно читаю абсолютно усі матеріали, як кажуть, «від корки до корки», — каже вона. Крім цього не відмовляється жінка від перегляду телевізійних програм і випусків новин…
Проводжаючи мене, продовжували розмовляти, на життя сьогоднішня ювілярка не жалілася, каже, що тяжко було завжди — як раніше, так і тепер. Дійсно, цій жінці довелося пережити 2 голодомори, війну, розруху, відновлення країни та її перебудову… Але, не дивлячись на все це, сьогодні вона чекає гостей, висловила надію, що до неї, як завжди, зі словами вітань приїдуть представники ветеранської організації.
Що ж, у цей знаменний для неї день побажаємо і ми їй міцного здоров’я, наснаги та благополуччя, щоб нам довелося ще написати й про сторічний ювілей Олександри Іллівни Лагоди!
Руслан БАЧУРІН
Фото з сімейного архіву О.І.Лагоди


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.