10 ноября 2015 Район 121  0 

До Дня працівників сільського господарства


1233

Ось і прийшла осінь. Стихає гуркіт тракторів, земля готовиться до відпочинку. А сільські трударі підбивають підсумки трудового року.
Кожна третя неділя листопада із 1993 року знаменується як «День працівників сільського господарства». Після розпаду СРСР, коли республіки стали незалежними, більшість із них призначили нові дати святкування, а деякі зовсім цю дату забули. Україна зберегла дану традицію.
До моїх рук випадково потрапила фотографія середини 70-х років. Ця реліквія зберігалася у сімейному альбомі нині покійної В.С.Маркової — бригадира свиноводчої ферми радгоспу «Ювілейний» (на фото: 1-й ряд, третя праворуч. Розповідь про неї у газеті «Слово трудівника» від 07.02.2015 року під назвою «Труд, честь і совість…).
Уважно роздивляючись фотографії односельців, я пізнала деякі обличчя. Ось п’ята ліворуч у другому ряду Г.П.Бригіна, поруч із нею шоста — телятниця Л.В.Шипілова, про яку теж писалося у статті «Труд, честь і совість..» У верхньому ряду 4-й ліворуч тракторист М.Ф.Іочко. Із цією фотографією їх зв’язують спогади про нагородження орденами і медалями передовиків сільського господарства Якимівського району. «Достойні із достойніших» не тільки на той час, але і тепер. Ми їх згадуємо із повагою та шаною, і ця розповідь про них.
Іочко Микола Федорович — нині пенсіонер, ветеран праці і просто корінний житель с.М.Горького. Земля — його стихія. Де б він не був, про що б не думав, усі думки його про землю. На ній рідній Микола Федорович без перебільшення пропрацював 58 років: з 1953-го по 2002-ий включно, аж до пенсії, механізатором радгоспу «Ювілейний», а після виходу на пенсію до 2011 року він працював трактористом у одному із фермерських господарств села М.Горького. У нього, без перебільшення, золоті руки. Коли ці руки тримали важелі трактора, коли вони виконували таку буденну, але таку важливу роботу: сіяли, орали, боронували — то не було ціни цим рукам. Тому що вони могли все. І, як завжди, йому відводилася вирішальна роль. З ранньої весни і до «білих мух» Микола Федорович завжди був при ділі. Всяка робота була йому до душі. Жодних нарікань, жодних скарг ніхто і ніколи не чув. І все це завдяки його скромності, доброзичливості, любові до сільської праці, умінню правильно використовувати сільгосптехніку, відповідально і з душею виконувати будь-яку поставлену перед ним роботу.
Для молоді він був і є наставником. На нього і до цих пір рівняються молоді механізатори. Та не кожен може позмагатися у майстерності із Миколою Федоровичем. Тож по труду і успіх, і повага, і перемоги. 24 грудня 1975 року М.Ф.Іочко був нагороджений орденом Червоного Прапора, нагорода-медаль «За трудову відзнаку» знайшла його у 1976 році. Неодноразово і, напевно, частіше інших виходив переможцем у соцзмаганнях, заохочувався цінними подарунками, путівками, грошовими преміями, почесними грамотами, подяками, а його портрет завжди займав почесне місце на радгоспній «Дошці пошани».
Коли Ганна Петрівна Бригіна вдивлялася у фотографію 40-річної давнини, впізнаючи себе та знайомих, її очі враз наповнилися сльозами. Тремтячим голосом, із ностальгією про минуле вона тихо промовила: «Які то були хороші часи, коли робота і відпочинок були в радість, якби повернути час назад, я не задумуючись вибрала б ту саму дорогу, хоча вона була і важка»
У1967 році Ганна, залишивши свою Івано-Франківщину, переїхала жити у с.Степове. Із перших днів пішла працювати дояркою, згодом телятницею. Згадує, що робота телятниці була важкою, мало механізованою. Опіка та догляд за своєю чотириногою малечею починалася із перших хвилин їхнього життя: випоювали із соски, кормили тільки згідно із часом і раціоном, а ще прибирання, вчасне лікування. Клітки, у яких знаходилися до 10-денного віку телята, повинні були бути чистими, побіленими згідно гігієнічним вимогам. Після 10 днів телята йшли до загального гурту. І там телятниці до 30-денного віку знову доглядали за ними. Кожне теля знало свою няньку. Бігли при першій появі і за першим покликом та вдячно облизували руки своїм годівницям.
Донька Світлана говорить, що телята частіше бачили їхню маму, ніж вона із братом. Рано-вранці, коли ще всі солодко спали, мама йшла на роботу, а коли поверталася пізно ввечері додому, то діти знову вже спали. І коли тільки вона встигала: і попрати, і попрасувати, і приготувати поїсти, але сім’я завжди була сита, нагодована і доглянута. Навіть сільська художня самодіяльність не обходилася без Ганни. Вона співала у радгоспному жіночому хорі.
Указом Президії Верховної Ради СРСР Бригіна Ганна Петрівна була нагороджена медаллю «За трудову доблесть», ювілейними медалями, вона неодноразовий переможець соцзмагань; премії, заохочувальні подарунки, грамоти, путівки — все це є в арсеналі та біографії ветерана праці Бригіної Ганни Петрівни.
Горьківська громада щиро вітає усіх сільських трудівників, усіх ветеранів праці зі святом — Днем сільського трудівника. Бажаємо вам мудрості, вірності землі, щастя, благополуччя, достатку. Нехай ваше життя буде повне здоров’я та радості від плодів вашої такої буденної і такої важливої селянської праці.
Наталя Шпак,

с.М.Горького


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.