6 июля 2015 Район 33  0 

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ АТМАНАЙСЬКОЇ РОДИНИ


14Напевно, не знайдеться жодної людини у Атманаї, яка б не знала родину Полякових — Олександра та Валентину. Не помилюся, якщо скажу, що вони одні із найактивніших мешканців села, бо майже жодна соціально-культурна та навіть політична подія не проходить без їхньої участі.А розпочалося все майже двадцять п’ять років тому, відразу після переїзду Полякових із рідного Мелітополя до Атманаю. Здавалося, сьогодні багато хто намагається із села виїхати до міста, а тут все навпаки. Так в чому ж справа?
— Насправді, — каже Валентина Михайлівна, — ми самі забажали приїхати сюди. По-перше, чоловіку запропонували роботу у великому та процвітаючому на той час атманайському радгоспі, а по-друге, по приїзді до названого села ми дійсно закохалися у це чудове та красиве місце.
За роки життя у селі багато чого було у Полякових: із приємного — виросли двоє синів — Євген та Олександр, народилися онуки. Якщо говорити про не зовсім втішні факти, то це те, що розпався радгосп, роботи стало менше. Тож чоловікові доводиться часто їздити у відрядження, бо працює він далекобійником, а сини поїхали працювати і жити до Мелітополя. Сама ж Валентина на разі є домогосподаркою, але не сидить склавши руки. Виховує онуків, бере участь у місцевому художньому колективі, вишиває, відвідує своїх друзів… Тобто, як запевнила нас співрозмовниця, не дивлячись на скрутне становище у державі її родина, як і багато їхніх односельців, не падає духом, тому атманайці ведуть активне життя.
І ми, журналісти районки, особисто у цьому переконалися, бо всі місцеві мешканці різного віку досить привітні, гостей свого села зустрічають із усмішкою та словами вітання. Повірте, це дуже приємно, по-перше, приємно від такої уваги та поваги до незнайомих людей, а по-друге, приємно, що у наших земляків, а особливо у представників молодого покоління, є доброта та щирість, це саме ті риси, якими славиться наш український народ.
Тож і не дивно, що під час нашої розмови Валентина Михайлівна лише добрими, теплими словами згадувала своїх односельців — голову сільради І.Сажнєва директора школи Л.Бражко, своїх сусідів та просто знайомих. Адже всі вони живуть в одному населеному пункті, і злагода та добросусідське ставлення один до одного робить життя значно кращим, а інколи розмова із приємною людиною допоможе хоча б на деякий час відволіктись та забути про всі проблеми і негаразди, які випали на нашу долю у цей важкий час.
І наостанок хочеться сказати, що нам є чого повчитися у атманайців.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.